Концептуальні підходи до співвідношення «захисту» і «охорони» у кримінально-правовому регулюванні

Анотація

У статті проаналізовано співвідношення понять «захист» та «охорона» прав у загальному розумінні та у контексті забезпечення права на захист у кримінальному та процесуальному законодавстві України. Розглядаються відмінності між цими поняттями, підкреслюючи, що «захист» є активним процесуальним правом особи, яке реалізується через участь у кримінальному процесі, тоді як «охорона» включає системну діяльність держави, яка спрямована на створення умов для реалізації цього права, а також гарантій охорони права на захист від найбільш небезпечних посягань. У статті представлено юридичні конструкції, які регулюють забезпечення права особи на захист, та обґрунтовано функціональну різницю між цими поняттями. Аналізуються ключові положення законодавства щодо права на захист, акцентується увага на необхідності правової охорони прав і свобод людини і громадянина, залучених до кримінального провадження. Зроблено висновок, що ефективне розмежування цих понять є важливим для належного застосування кримінального і процесуального законодавства та захисту прав людини і громадянина.

Метою статті є з’ясування теоретико-правової природи та функціонального співвідношення понять «захист» і «охорона» у контексті реалізації конституційного права особи на захист.

Зроблено висновок, що у сучасному кримінальному та кримінально-процесуальному праві України дефініція «захист» і «охорона» прав людини, хоча й тісно пов’язані, проте мають різний функціональний зміст і правову природу, що зумовлює необхідність чіткого їх розмежування при аналізі механізмів забезпечення права на захист. «Захист» – це, насамперед, процесуальна діяльність, що здійснюється безпосередньо самим суб’єктом або за його згодою, і яка полягає у практичній реалізації конкретного суб’єктивного права, спрямованого на протидію кримінальному переслідуванню. Така діяльність, що набуває форми активної правової позиції, виявляється у вчиненні низки процесуальних дій – від залучення захисника та подання доказів до ініціювання скарг і заяв. Вона має динамічний і цілеспрямований характер, оскільки розгортається в межах юридичного конфлікту й орієнтована на забезпечення реалізації або відновлення порушеного права. «Охорона» є превентивною та системною діяльністю, ініційованою державою, що передбачає створення відповідних правових і організаційних умов, за яких можливість порушення права на захист або виключається, або зводиться до мінімуму. Ця діяльність охоплює цілий спектр механізмів – від правозастосування до адміністративної та судової практики, а також реалізації контрольних і наглядових функцій. Іншими словами, охорона становить собою інституційно закріплений механізм, спрямований на забезпечення ефективного функціонування самого права на захист як одного з ключових елементів гарантій прав людини.