Міжнародне право та захист прав людини у воєнний час

Анотація

Стаття присвячена актуальній проблематиці забезпечення захисту прав людини в умовах збройного конфлікту, зокрема у контексті збройної агресії Російської Федерації проти України. Автори обґрунтовують необхідність удосконалення правових механізмів захисту прав людини під час війни, особливо в умовах воєнного стану, окупації, примусового переміщення населення. Визначено, що порушення прав і свобод людини в таких умовах є системними і масштабними, що свідчить про недостатню ефективність чинних міжнародно-правових інструментів. У дослідженні охоплено широкий спектр міжнародно-правових актів, що регулюють захист прав людини у воєнний період. Зокрема, аналізується значення міжнародного гуманітарного права (МГП) та міжнародного права прав людини (МППЛ), їхнє функціональне співвідношення і взаємодія в умовах збройного конфлікту. Підкреслено, що обидві галузі мають спільну мету – забезпечення захисту людської гідності, проте відрізняються за сферою дії та умовами застосування. Увага акцентується на праві на життя як основоположному та абсолютному праві, що має характер jus cogens та підлягає захисту навіть у період воєнного стану. Особливої уваги надано правовому регулюванню статусу учасників збройного конфлікту (комбатантів, hors de combat, військовополонених), а також цивільного населення, що потребує спеціального захисту. Розкрито зміст Женевських конвенцій 1949 року та Додаткових протоколів до них, їх роль у системі міжнародного гуманітарного права. Визначено, що Україна є стороною зазначених міжнародних договорів, що зумовлює обов’язковість їх застосування у внутрішньому правопорядку, зокрема через норми прямої дії та положення Кримінального кодексу України (ст. 438 КК України). У статті розглянуто практичні проблеми правозастосування у період збройного конфлікту, зокрема з боку держави-агресора. Зроблено акцент на необхідності кримінального переслідування за порушення норм МГП, а також на зобов’язанні держав забезпечувати дотримання міжнародних стандартів у сфері захисту прав людини. Підкреслено значущість міжнародних механізмів контролю, однак водночас вказано на їх обмежену ефективність, зокрема в умовах гібридних воєн і правової невизначеності. Окремо проаналізовано юрисдикцію Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), його підходи до оцінки порушень прав людини в умовах воєнного конфлікту. Автори зазначають, що ЄСПЛ, хоча і не застосовує напряму норми МГП, оцінює ситуації відповідно до положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не надаючи правової кваліфікації діям сторін конфлікту як воєнним злочинам. Це свідчить про певну розбіжність у підходах до кваліфікації порушень. У висновках автори наголошують на необхідності гармонізації міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини у правозастосовній практиці, удосконалення механізмів захисту постраждалих від війни, а також посилення відповідальності за порушення норм права під час збройних конфліктів. Підкреслено, що лише завдяки консолідації зусиль держав, міжнародних організацій та громадянського суспільства можливо забезпечити належний захист прав людини у воєнний час.