Порівняльно-аналітичне дослідження нормопроєктної діяльності в Україні та країнах ЄС

Анотація

Представлена стаття присвячена порівняльно-аналітичному дослідженню нормопроєктної діяльності в Україні та країнах-членах Європейського Союзу в контексті необхідності забезпечення гармонізації національного законодавства з правом ЄС (acquis communautaire). В умовах євроінтеграційного курсу України, активної фази переговорного процесу щодо членства в ЄС, особливої актуальності набуває потреба у реформуванні національного законодавчого процесу відповідно до європейських стандартів правотворення. Відтак, у роботі автором системно проаналізовано інституційні механізми нормопроєктування, етапи законодавчої підготовки, рівень міжвідомчої координації, процедури експертизи та роль наукового супроводу в законодавчій діяльності.

Здійснено порівняння підходів до нормотворення в Україні та низці європейських країн, зокрема у Франції, Німеччині, Польщі, Іспанії, Швеції та Великій Британії. Вивчено практики функціонування консультативних органів (таких як Conseil d’État у Франції, Bundesrat у Німеччині, Kancelaria Senatu у Польщі) та процедур «кращого регулювання» (better regulation).

Окрема увага у статті приділена технічним аспектам нормопроєктування, зокрема структурі тексту, логіко-семантичній цілісності, правовій термінології, оформленню, а також наявності державних стандартів юридичної техніки. Встановлено, що в Україні у сфері нормопроєктування існує низка системних проблем, зокрема таких як: відсутність єдиного законодавчо закріпленого стандарту правової техніки, фрагментарність нормативної бази нормопроєктної діяльності, недостатній рівень інституціоналізованої експертизи, формальний характер публічних консультацій.

За підсумками проведеного дослідження сформульовано пропозиції з удосконалення нормопроєктної діяльності в Україні, у тому числі з урахуванням європейських моделей. Зокрема, обґрунтовано: необхідність прийняття єдиного кодифікованого акту, що визначатиме методологічні засади нормотворення, правову техніку та процедурні регламенти; створення постійно діючих експертно-аналітичних платформ; запровадження обов’язкового наукового супроводу проєктів нормативно-правових актів; розбудову системи незалежного моніторингу законодавчих ініціатив. Загалом стаття спрямована на подолання виявлених інституційних, процедурних і змістовних розривів між українською та європейською нормотворчою практикою.