Правило реальності в юридичній техніці формалізації норм права як складова сучасної правотворчої політики

Анотація

У статті досліджується зміст і значення правила реальності в юридичній техніці формалізації норм права в сучасних умовах реалізації правотворчої політики держави. Автори зазначають, що специфіка порушеної проблематики зумовлює необхідність її розгляду з позицій інтегративного праворозуміння з урахуванням підходів трьох класичних шкіл – позитивістської, соціологічної та природноправової. Попри те, що різні школи праворозуміння мають відмінності у наборі положень правопізнання, загалом же вони доповнюють одне одного, і в цьому дослідженні це проявляється досить виразно. Зокрема, формальне вираження джерел права найповніше розкривається в межах нормативізму; проблема реального впливу права на суспільні відносини – у межах соціологічного підходу; тоді як урахування положень юснатуралізму є необхідним з огляду на вплив суспільної моралі на ефективність правового регулювання.

Реалістичність норм права, розглянута як правило формалізації, аналізується як одне з таких, що наділяє позитивне право властивостями ефективності – поряд із правилами економічності, ергономічності та гнучкості, що є особливо важливим в сучасних умовах посилення реальності правотворчої політики. Автори підкреслюють, що кожне із зазначених правил формалізації впливає на здатність позитивного права реально регулювати суспільні відносини, однак саме правило реальності єдине з-поміж них, яке можна вважати «критичним», оскільки без його дотримання формалізована норма втрачає свою цінність як регулятор суспільних відносин.

В дослідженні звертається увага на чинники, що впливають на здатність позитивного права реально впливати на регульовані суспільні відносини, зокрема – рівень правової обізнаності населення про зміст права та його відповідність усталеним уявленням про мораль і справедливість. Зазначене обумовлено тим, що суб’єкт права може бути недостатньо поінформованим про наявне правове регулювання, або таке регулювання може суперечити моральним засадам суспільства, які можуть мати для такого суб’єкта високу пріоритетність.

Автори обґрунтовують, що правило реальності не допускає варіативності у своєму застосуванні, оскільки обмежується лише двома можливими опціями: дотримано (якщо закріплені права можуть бути реалізовані, а обов’язки виконані в умовах об’єктивної дійсності) або недотримано (якщо реалізація закріплених прав і виконання обов’язків в умовах об’єктивної дійсності є неможливими).

У висновках підкреслюється, що формальна визначеність позитивного права істотною мірою визначає його здатність реально впливати на регульовані суспільні відносини.