Ретроспективний аналіз дебатів щодо прийняття надзвичайного законодавства Німеччини 1968 р.

Анотація

У статті здійснено історико-правовий аналіз дебатів навколо ухвалення надзвичайного законодавства Німеччини у 1968 році (Notstandsgesetze). Основна увага зосереджена на складному процесі еволюції законопроєктів, який тривав понад вісім років (1960–1968 рр.) і став унікальним прикладом інституційного пошуку балансу між безпекою та демократією. Відправною точкою дослідження є критичне осмислення досвіду Веймарської республіки, зокрема зловживань надзвичайними повноваженнями, передбаченими статтею 48, які стали інструментом підриву парламентської демократії та сприяли приходу до влади націонал-соціалістів.

У статті проаналізовано поетапну трансформацію підходів до правового регулювання надзвичайного стану: від перших законопроєктів (1960–1962 рр.), які передбачали централізацію виконавчої влади й обмеження прав без належного парламентського контролю, до компромісного варіанту 1968 року, що інтегрував нові положення до Основного Закону (статті 115a–115(1) GG). Розглянуто основні законопроекти та позиції соціал-демократів, ХДС/ХСС, профспілок, а також протестного студентського руху, який відіграв важливу роль у формуванні дискусії навколо надзвичайних законів. Підкреслено вплив міжнародного контексту (війна у В’єтнамі, травнева революція у Франції, антиавторитарні настрої) на формування правової та політичної атмосфери в Німеччині.

Показано, що прийняте законодавство стало спробою поєднати оперативність державного реагування з принципами ліберальної конституційної демократії: воно закріпило чіткі часові обмеження, парламентський контроль, збереження діяльності Конституційного суду, недоторканність основних прав і забезпечило продовження діяльності ключових державних інституцій навіть у кризових умовах. Авторка підкреслює, що німецький досвід надзвичайного законодавства є важливим та унікальним джерелом для України, яка в умовах тривалої війни прагне створити власну збалансовану модель правового реагування, зберігаючи вірність демократичним стандартам і верховенству права.