Тлумачення та застосування Правил дорожнього руху при розгляді дорожньо-транспортних пригод: стан наукової розробки питання

Анотація

У статті здійснено аналіз наукових досліджень, присвячених проблематиці дорожньо-транспортних пригод (ДТП) та правовому регулюванню у сфері безпеки дорожнього руху. Автором встановлено, що попри наявність значної кількості праць, присвячених адміністративно-правовим, кримінально-правовим, кримінологічним і криміналістичним аспектам аналізу ДТП, комплексних наукових досліджень, присвячених саме тлумаченню Правил дорожнього руху (ПДР), у вітчизняній правовій науці фактично не існує. Аналіз джерел свідчить про фрагментарний характер наукового опрацювання цього напряму. В статті виокремлено три групи наукових праць, присвячених проблематиці безпеки дорожнього руху, залежно від їхнього предметного спрямування: 1) юридично-доктринальні дослідження, присвячені правовій природі ДТП, видам юридичної відповідальності, причинному зв’язку та кваліфікації правопорушень; 2) праці, які аналізують окремі положення ПДР у світлі судової та слідчої практики, виявляючи суперечності, правові прогалини та потребу в нормативному вдосконаленні; 3) дослідження експертно-криміналістичного спрямування, які фокусуються на питаннях технічної реконструкції подій ДТП, моменту виникнення небезпеки, аналізу слідів і дій водіїв. Визначено, що саме праці з останньої групи часто оперують конкретними положеннями ПДР, однак зосереджуються переважно на технічному аспекті їх застосування, уникаючи системного правового аналізу змісту та структури норм. Окрему увагу приділено аналізу судової практики, яка є видом казуального тлумачення норм ПДР, та демонструє розбіжності у підходах до тлумачення ПДР, що безпосередньо впливає на їх коректне правозастосування. Зроблено висновок, що теперішня судова і слідча практика потребує доктринального забезпечення уніфікованої моделі тлумачення ПДР, яка б базувалась на сучасному методологічному інструментарії з урахуванням специфіки нормативного акта. Аргументується, що тлумачення ПДР має стати самостійним об’єктом юридичної науки, що забезпечить належний рівень правозастосування, передбачуваність і безпеку у сфері дорожнього руху. Представлене дослідження створює методологічну основу для формування доктрини тлумачення ПДР, яка, з одного боку, повинна враховувати національну правозастосовну практику, а з іншого – відповідати сучасним підходам до інтерпретації норм права як змістовного процесу юридичного аналізу. Стаття розкриває необхідність послідовного переходу від суто формального застосування ПДР до їх гнучкого, обґрунтованого і системного тлумачення на рівні як практики, так і науки.