Смертний вирок у середньовічній судовій практиці: Західна Європа

Анотація

Стаття присвячена дослідженню практики призначення смертних вироків та їх виконання в середньовічній західноєвропейській системі судочинства. Проаналізовано еволюцію особливостей призначення та принципів застосування смертних вироків у кримінальному судочинстві в Західній Європі у Середні віки. З’ясовано, що смертна кара була широко визнана на середньовічному Заході як найвища міра покарання за довгий перелік злочинів. Християнська Церква без вагань засуджувала звинувачених в злочині єресі до смертної кари (смерті на вогнищі), хоча страта завжди залишалась в компетенції світської гілки влади. Відзначено, що завдяки рецепції римського або загального права особиста помста та грошове відшкодування як частина системи покарання ранньосередньовічних феодальних суспільств з XIII століття поступилися місцем покаранню як публічному наслідку злочину. Автори вважають, що державна влада поступово розширювала втручання в регулювання механізму помсти через присвоєння виключної компетенції для розгляду певних типів злочинів виключно королівськими судами («королівські справи») та запровадженню заборони на будь-яке насильство протягом визначених термінів («Божого миру»). Відзначено, що наслідком переходу від приватного до публічного здійснення правосуддя винесення смертних вироків стало привілегією держави. Впровадження нової кримінальної філософії, згідно з якою жорстоке та публічне покарання мало на меті каральну та попереджальну функції, – мало породжувати страх, а цей страх мав стримувати майбутні злочинні діяння. Судова документація демонструє різноманітну та винахідливу типологію методів страти злочинців (повішення, обезголовлення, утоплення, спалення на вогнищі та ураження стрілами). Зроблено висновок, що 1) смертна кара в Західній Єпропі набула в Середні віки характеру ритуала, публічного театралізованого видовища (підготовка засудженого до смерті, проведення до шибениці, страта, публічне виставлення трупа на показ, поховання); 2) публічне застосування смертної кари мало на меті ствердити владу та контроль монархії над правосуддям; 3) в пізньому Середньовіччі поширеною практикою ставала заміна смертної кари вигнанням, сплатою штрафу, службою в армії або на галерах.