Концепт конституційної ідентичності та межі інтеграції у рішеннях Конституційної ради Франції

Анотація

Вказується, в сучасних реаліях поглиблення європейської інтеграції особливої актуальності набуває проблема меж взаємного впливу національних правових систем та права Європейського Союзу. Конституційна ідентичність у наш час виступає механізмом запобігання змінам, які можуть завдати шкоди засадам державного устрою та конституційним цінностям. Французький досвід становить інтерес для вироблення одного з варіантів такої взаємодії, особливо в аспекті збереження фундаментальних конституційних принципів.

У статті досліджується поняття конституційної (національної) ідентичності у французькому правопорядку як категорії, що визначає межі допустимої інтеграції держави, зокрема, у відносинах з Європейським Союзом. Проаналізовано праці українських та зарубіжних авторів з точки зору розкриття сутності категорії «конституційна ідентичність» та виявлення тотожності понять «конституційна ідентичність» та «національна ідентичність». Відповідно до ст. 4 (2) Договору про Європейський Союз, останній зобов’язується поважати національну ідентичність держав-членів. У цьому контексті французький підхід відрізняється тим, що докртина та Конституційна рада Франції своїми рішеннями надають категорії ідентичності нормативного змісту, розуміючи останню як сукупність базових принципів, які не можуть бути обмежені без згоди установчої влади.

Показано еволюцію поняття конституційної ідентичності з питаннями євроінтеграції через ряд рішень Конституційної ради Франції, зокрема, рішення від 27 липня 2006 року, у якому вперше сформульовано тезу про те, що транспозиція директив ЄС у французьке законодавство не може суперечити принципам, які становлять ідентичність Французької Республіки. Виокремлено основні елементи цієї ідентичності: неподільність Республіки, республіканська форма правління, світськість тощо.

Звертається увага на обмежений характер конституційного контролю: Конституційна рада не оцінює зміст норм Європейського Союзу, якщо не йдеться про явне порушення конституційного ядра.

Обгрунтовується, що ідентичність у французькій інтерпретації не суперечить ідеї європейської інтеграції, а, навпаки, забезпечує баланс між суверенітетом та зобов’язаннями перед Європейським Союзом.