Конституційно-правовий вимір захисту угорської національної меншини в Україні: баланс права і політики

Анотація

У контексті конституційного розвитку сучасної України питання захисту мовної та культурної ідентичності національних меншин залишається актуальним. В даній статті досліджується взаємозв’язок між конституційними правами людини і громадянина, та динамікою нормативно-правових змін на прикладі угорської національної меншини Закарпаття. Особливу увагу приділено аналізу механізмів реалізації цих прав у світлі Конституції України та міжнародно-правових зобов’язань держави щодо захисту прав національних меншин, зокрема Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин, досліджено правову природу та обсяг гарантій у сфері використання рідної мови, доступу до освіти рідною мовою та здійснення культурної діяльності.

Зроблено акцент на аналізі сучасних викликів, що виникають у процесі реалізації цих прав в умовах правотворчих змін, соціально-політичних трансформацій і зміцнення державної мовної політики. У контексті статей 10, 11, 22, 24 та 53 Конституції України розглянуто конституційні засади мовної рівності, недискримінації, культурного розмаїття та освітньої автономії. Підкреслюється, що ефективна імплементація зазначених норм є необхідною умовою для забезпечення цілісності конституційного ладу, підтримання соціального діалогу та зміцнення принципів правової держави. Окремим аспектом дослідження є оцінка впливу адміністративно-правових рішень на функціонування навчальних закладів із мовами національних меншин, а також вивчення доступності культурних послуг у місцях компактного проживання національних спільнот. Розглянуто потенціал інституційного діалогу між органами державної влади, представниками меншин та міжнародними структурами у контексті досягнення збалансованої мовної політики.

Автор пропонує теоретично обґрунтовані підходи до удосконалення нормативного регулювання у сфері міжетнічних відносин, які узгоджуються з європейськими стандартами та сприяють збереженню конституційного плюралізму. Автор доходить висновку, що забезпечення прав національних меншин в Україні є не лише проявом юридичної обов’язковості, а й чинником зміцнення демократичної правової культури, регіональної стабільності та суспільної згуртованості в умовах сучасного державотворення.