Особливості встановлення нотаріусом дійсних намірів сторін при посвідченні окремих правочинів

Анотація

У статті досліджується питання посвідчення договорів, процедура встановлення нотаріусом дійсних намірів сторін яких має свої особливості. Серед таких правочинів автором було виокремлено ті, які посвідчуються першочергово для забезпечення інтересів третіх осіб, а саме наступних договорів: про сплату аліментів на дитину та/або про визначення місця проживання й порядку виховання дитини чи спілкування з нею. У роботі було проаналізовано та охарактеризовано різні фактори, при встановленні дійсних намірів сторін згаданих договорів, на які нотаріусу варто звернути увагу. Доведена необхідність та ефективність обговорення сторонами таких ключових та істотних умов зазначених правочинів, як: основна та додаткова сума аліментів при посвідченні аліментних договорів; установлення графіка й характеру спілкування з дитиною того з батьків, хто проживає окремо; характеристика взаємодії між батьками в договорі про визначення місця проживання та порядку виховання дитини чи спілкування з нею; розподілення часу, за яким інші члени сімʼї та родичі будуть брати участь у житті дитини тощо.

Водночас у роботі було проаналізовано особливості встановлення нотаріусом дійсних намірів сторін шлюбних договорів, адже згадана процедура вирізняється в потребі великої кількості уточнюючих запитань від нотаріуса. Аргументовано, що перед тим, як переходити до зʼясування задумів сторін згаданого правочину, нотаріусу варто розпочати з розʼяснення сторонам характерних рис, істотних умов, правових та майнових наслідків посвідчення таких договорів, зважаючи на відмінні риси останніх, порівнюючи з правовою природою інших правочинів.

Доведено, що при здійсненні процедури встановлення дійсних намірів сторін шлюбного договору нотаріус обовʼязково має дізнатися й уточнити наступні особливості прояву майнових прав та обов’язків сторін за даним правочином, а саме наступні домовленості: щодо правового режиму їх майна, щодо порядку користування спільним і роздільним майном, щодо порядку управління майном та домовленості зобов’язального характеру.

Крім того, було порушено незвичне питання популярності та ефективності зазначення в шлюбних договорах певних додаткових витрат на користь другого з подружжя, часто неформально називають «зарплата дружини» або ж рідше чоловіка, коли такі особи не працюють офіційно й займаються виключно сімʼєю та не мають свого власного окремого доходу.