Компенсація моральної шкоди, завданої збройною агресією, за загибель члена сім’ї: судова практика

Анотація

Стаття присвячена дослідженню питання можливості компенсації моральної шкоди, завданої збройною агресією, за загибель члена сім’ї. Проаналізовано судову практику, яка стосується безпосередньо визначення розміру компенсації немайнової шкоди, спричинену збройною агресією рф проти України. Визначено, що для моральної шкоди доцільніше застосувати категорію «компенсація» замість «відшкодування» у зв’язку з тим, що відшкодування стосується різнозначної виплати, у той час, як немайнова сфера не підлягає точному розрахунку. Під час дослідження рішень вітчизняних судів виявлено, що під час звернення до України як до відповідача у позовах про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією, за загибель члена сім’ї, суди відмовляють у задоволенні позовних вимог. Зазначено, що єдиним наявним механізмом, який сьогодні є можливим – це звернення із позовом до національних судів або до Європейського суду з прав людини, де відповідачем є рф. Встановлено, що універсальної методики розрахунку моральної шкоди немає, а її наявність спричинить проблеми у правозастосуванні. Визначено, що розмір компенсації моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала особа, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Досліджено, що критеріями розрахунку немайнової шкоди, завданої збройною агресією у зв’язку із загибеллю члена сім’ї є наявність родинних зв’язків та ступінь споріднення, інтенсивність та тривалість моральних страждань, що охоплює глибину горя, наявність психологічних розладів, зміни у способі життя та потребу у психологічній підтримці.

Встановлено, що проблемним питанням у можливості звернення за компенсацією моральної шкоди, завданої збройною агресією, за загибель члена сім’ї є наявність родинних зв’язків із загиблою особою у позивача, що вирішується встановленням факту постійного спільного проживання однією сім’єю. Важливим аспектом у доказуванні факту спільного проживання може бути попередній договір, який врегульовує сімейні правовідносини між особами.