Щодо використання матеріалів кримінального провадження у господарському процесі

Анотація

Стаття присвячена комплексному дослідженню процесуальних аспектів використання матеріалів кримінального провадження у господарському судочинстві. З огляду на зростаючу кількість справ, у яких перетинаються господарські та кримінально-правові компоненти, акцентована увага на необхідності обережного та обґрунтованого використання доказів, отриманих у межах кримінального процесу, у справах господарської юрисдикції. У роботі аналізуються ключові поняття доказів, допустимості, тягаря доказування, а також порівнюються підходи кримінального та господарського процесу до цих інститутів.

Визначено, що необхідно встановити правові механізми, які б дозволили узгодити використання матеріалів кримінального провадження із відмінними процедурами господарського судочинства, а також попередити використання у господарському процесі передчасних висновків попереднього слідства, що можуть спотворювати завдання господарського судочинства. Зокрема, з огляду на практичну необхідність використання окремих матеріалів кримінального провадження в господарському процесі, доцільним видається нормативне закріплення процесуального механізму витребування господарським судом документів у випадках, коли вони мають істотне значення для вирішення спору на підставі ухвали, яка має бути обов’язковою для розгляду органом досудового розслідування або прокуратурою.

Запропоновано нормативні зміни, зокрема доповнення ст. 81 ГПК України положенням, яке б дозволяло господарському суду витребувати матеріали кримінального провадження з обов’язковим реагуванням з боку органів досудового розслідування, а у разі відмови – передбачити можливість її оскарження.

Особливу увагу приділено проблематиці допустимості доказів, одержаних у порядку КПК України, зокрема без дотримання процедури розголошення відомостей досудового розслідування відповідно до ст. 222 КПК. Автори підкреслюють, що такі порушення не мають автоматично зумовлювати недопустимість доказів, однак повинні враховуватись при їх оцінці за критеріями ГПК України: належності, допустимості, достовірності та достатності.

Окремо обґрунтовано, що протоколи слідчих (розшукових) дій, які не були предметом оцінки у кримінальному провадженні, не можуть визнаватися допустимими доказами без ретельної перевірки їх достовірності у господарському процесі, з огляду на обмежений вплив сторін спору на їх зміст.

Зазначено також на потребу єдності судової практики та доктринального обґрунтування критеріїв допустимості. Висновки статті мають як науково-теоретичне, так і практичне значення для формування послідовного та збалансованого підходу у правозастосуванні.