Стягнення неустойки за неповернення майна з оренди через призму судової практики у господарських спорах

Анотація

Стаття присвячена комплексному дослідженню неустойки, передбаченої ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України (ЦК України), яка встановлює відповідальність за порушення обов’язку щодо повернення майна з найму (оренди) після припинення договірних відносин.

У статті розглянуто ряд проблемних питань: правова природа норми ч. 2 ст. 785 ЦК України; доктринальні підходи та судова практика щодо сутності санкції у співвідношенні з загальними положеннями § 2 Глави 49 ЦК України; питання позовної давності; предмет доказування; зміст належних дій і заходів з повернення майна; можливість зменшення судом розміру неустойки.

Дослідження показало, що стимулювання виконання обов’язку з негайного повернення майна виконує нетипова неустойка як за своєю конструкцією, так і строгістю. Констатовано, що досліджувана неустойка не відповідає класичним конструкціям штрафу чи пені, але разом з цим тяжіє за своїм змістом до пені.

Доведено, що закладений підхід законодавця щодо розміру неустойки за порушення обов’язку з повернення майна є невиправданим, адже не відповідає принципам справедливості, пропорційності. Обґрунтовано потребу у законодавчому вдосконаленні ч. 2 ст. 785 ЦК України шляхом її викладення у новій редакції, яка б забезпечувала баланс між інтересами наймача і наймодавця та не перетворювала неустойку на суворе та безпідставне покарання.

Авторами статті проаналізовано правову позицію Об’єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2024 р. у справі № 910/14706/22, якою здійснено еволюційний відступ від попередньої судової практики внаслідок переоцінки сутності санкції, а також розширено предмет доказування. Предметно розглянуто наслідки зміни підходу до тлумачення норми ч. 2 ст. 785 ЦК України для правозастосування.

У межах статті зосереджено увагу на можливості зменшення розміру неустойки задля забезпечення справедливого балансу інтересів сторін, виокремлено істотні обставини, що сприймаються судовою практикою, як підстави для зменшення розміру санкції.

Дослідження проведено через призму судової практики всіх інстанції та є корисним для практикуючих юристів, здобувачів юридичної освіти та кожного, хто цікавиться проблемними аспектами договірного права.