Принцип «належного урядування» у практиці ЄСПЛ у контексті вирішення земельних спорів в Україні

Анотація

Використання, розподіл та охорона земель в Україні тісно пов’язано з діяльністю суб’єктів владних повноважень. У зв’язку із підвищеною значимість земельних ресурсів для України як об’єктів цивільного обороту, публічна адміністрація має широкі повноваження у цій сфері, що неодмінно призводить до земельних спорів між вищезазначеною публічною адміністрацією та іншими суб’єктами земельних правовідносин. У межах українського законодавства передбачено низку процедур та підстав захисту прав та свобод землевласників та землекористувачів. Водночас практика Європейського суду з прав людини в Україні визнається теж джерелом в тому числі земельного права, а тому правові позиції ЄСПЛ, що стосуються помилок чи зловживань суб’єктів владних повноважень при втручанні у майнові права є важливими та необхідними для аналізу.

У межах статті досліджується практика Європейського суду з прав людини щодо принципу “належного урядування”, досліджується історичний розвиток цієї правової концепції, а також її використання у межах національної судової практики. Досліджено нормативну базу для розвитку концепції належного урядування Європейським судом з прав людини, а також її еволюційний розвиток у судових рішеннях ЄСПЛ у справах Beyeler проти Італії, Stretch проти Сполученого Королівства, Рисовський проти України, Москаль проти Польщі, Ramaj проти Албанії, а також низці інших. У межах статті досліджено, що саме має на увазі ЄСПЛ під принципом “належного урядування”, а також проаналізовані вимоги до правомірності діяльності суб’єктів владних повноважень при втручанні у земельно-майнові права особи, а саме вимогу діяти належним чином, своєчасно та максимально послідовно. Окрім цього, у межах статті проаналізована статистика вітчизняної судової практики Верховного Суду та основні тенденції, що склались щодо застосування принципу “належного урядування” при вирішенні земельних спорів в Україні. Висновки, що були здійснені у статті, спрямовані на удосконалення національної практики правозастосування та вирішення спорів з урахуванням фундаментальних принципів розроблених Європейським судом з прав людини.