Інститут пільгових категорій державних службовців: ретроспектива становлення

Анотація

У статті досліджено етапи становлення правового інституту пільгових категорій державних службовців в Україні, акцентуючи увагу на його трансформації від імперсько-радянської моделі до сучасної демократичної публічної служби європейського зразка. Автор розглядає чотири ключові періоди: дорадянський (до 1917 року), радянський (1917–1991 рр.), період незалежної України (1991–2014 рр.) та етап реформування (2014 р. – до сьогодні).

З’ясовано, що у дорадянський період, за часів Російської імперії, система пільг для чиновників базувалася на станових привілеях, таких як надання дворянства за стаж, пенсійні виплати, прив’язані до чину, та земельні винагороди. Акцентована увага на тому, що радянський період відзначився формуванням потужного соціального блоку пільг, спрямованих на заохочення лояльності та стимулювання кар’єрного зростання, включаючи безкоштовне санаторно-курортне лікування, житло позачергово, розширені пенсійні гарантії та медичне обслуговування.

Відзначено, що після здобуття незалежності Україна успадкувала значну частину радянської моделі пільг, але розпочала спроби її реформування. Автор робить узагальнює, що Закон України «Про державну службу» 1993 року передбачав низку пільг та соціальних гарантій, що сформували спеціальний правовий статус «пільгових» державних службовців, однак призвело до фінансового навантаження на бюджет та критики через надмірну нерівність.

Досліджено сучасний етап реформування, що розпочався у 2014 році, і характеризується активним скороченням спеціальних пільг та запровадженням загальних соціальних стандартів з орієнтацією на європейський підхід, де акцент робиться на гідну оплату праці замість широкого спектру пільг. З’ясовано, що незважаючи на це, деякі категорії службовців, такі як військові та поліцейські, все ще зберігають певні пільги.

У статті обґрунтовано необхідність модернізації нормативного регулювання з урахуванням сучасних суспільно-правових потреб, а також відзначено фрагментарність та неоднорідність сучасного нормативного забезпечення пільг. Перспективи розвитку інституту пільг автор вбачає у гармонізації законодавства з європейськими стандартами, чіткому визначенні категорій пільговиків, забезпеченні прозорості фінансування та інституціоналізації механізмів контролю.