Характеристика механізму запобігання дискримінації у державній службі та його елементів

Анотація

У статті здійснено комплексний аналіз механізму запобігання дискримінації у державній службі з урахуванням сучасних викликів, актуальних європейських інтеграційних орієнтирів України та необхідності реалізації демократичних цінностей у публічному управлінні. Встановлено, що проблематика дискримінації в державному секторі залишається постійною, соціально чутливою та потребує системного перегляду й удосконалення існуючих механізмів реагування. Особливої актуальності дане питання набуває в умовах постійно існуючих викликів з якими стикається система державної служби, де рівність прав та недискримінація мають стати базовими принципами кадрової політики.

У межах дослідження проаналізовано відкриті статистичні дані щодо виявлених проявів дискримінації стосовно державних службовців, зокрема за ознаками зовнішності, сімейного стану, статі, сексуальної орієнтації тощо. Виявлено, що вербальні прояви дискримінації залишаються найбільш поширеними, тоді як фізичні або явно сексуалізовані дії – менш частими, але соціально небезпечними. Також проведено огляд теоретичних підходів українських науковців до тлумачення механізмів протидії дискримінації, що дозволило виокремити та охарактеризувати чотири ключові структурні елементи механізму запобігання дискримінації у державній службі.

До таких елементів віднесено: 1) нормативно-правову базу, що включає міжнародні стандарти та національне законодавство як основу для регулювання та заборони дискримінаційних практик; 2) суб’єктів механізму, уповноважених реалізовувати відповідні функції (державні органи, Уповноважений з прав людини, суди тощо), які забезпечують правозахисну та відновну функцію механізму; 3) освітні та просвітницькі заходи, як превентивний інструмент формування толерантного, інклюзивного службового середовища; 4) моніторинг та оцінювання, що забезпечують постійний контроль, зворотний зв’язок і можливість удосконалення політик рівності. Запропонований підхід дозволяє розглядати механізм запобігання дискримінації як комплексну систему, здатну не лише виявляти й усувати порушення, але й діяти превентивно та формувати довготривалу інституційну спроможність державної служби до впровадження цінностей прав людини, соціальної справедливості, правової рівності.