Принципи військового обов’язку як правової категорії

Анотація

У статті на підставі чинного законодавства розглянуто принципи військового обов’язку як правової категорії. Зберігає актуальність завдання підвищення ефективності правового регулювання військового обов’язку. Мета дослідження полягає у визначенні правової природи, змісту, закономірностей регулювання та розвитку військового обов’язку як елемента правового статусу громадянина України в сучасних умовах з урахуванням правових, історичних і політичних особливостей суспільства та держави, у виробленні рекомендацій щодо вдосконалення законодавства про військовий обов’язок. Об’єктом дослідження є система суспільних відносин, що виникають у ході правового регулювання військового обов’язку. Предметом – є правове регулювання військового обов’язку як елемент конституційно-правового статусу громадянина. Методологію дослідження склали діалектичний, логічний, історичний, системно-структурний, статистичний, порівняльно-правовий та формально-юридичний методи, метод моделювання. В результаті проведеного дослідження виявлено конституційно-правові ознаки військового обов’язку: обов’язковість військової служби; цільовий публічно-правовий характер; сполученість реалізації з модифікацією конституційно-правового статусу громадянина. Зазначено, що військовий обов’язок заснований на системі принципів, що випливають з Конституції України: єдність правового регулювання та реалізації; обмеженість реалізації в часі; особиста реалізація; реалізація на основі громадянства України; відсутність мети покарання та карального характеру. Зазначені принципи у системній єдності є необхідною умовою гарантованості правового статусу громадян при виконанні військового обов’язку. Вказано, що військовий обов’язок як правове явище характеризується багатьма аспектами. Завдяки цьому він не обмежений лише якістю конституційного обов’язку громадянина, але існує в інших видах. Військовий обов’язок не реалізується безсистемно, а базується на системі принципів: законності, справедливості, розумності та гуманності, балансу публічних і приватних інтересів, доцільності, ефективності; диференціації виконання військового обов’язку, єдності правового регулювання.