Невідкладний обшук: проблемні питання правозастосовної практики

Анотація

У статті здійснено комплексний аналіз теоретичних та прикладних аспектів проведення невідкладного обшуку в кримінальному провадженні. Досліджено проблемні питання, що виникають у правозастосовній практиці в контексті прийняття 07 жовтня 2024 року Постанови Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 466/525/22 (провадження № 51-7310кмо23). Констатовано, що правовою передумовою прийняття Об`єднаною палатою ККС ВС згаданої вище Постанови стала наявність неоднозначної, суперечливої практики судів, в тому числі суду касаційної інстанції, щодо тлумачення такої поширеної підстави для проведення невідкладного обшуку, як необхідність врятування майна. Звернуто увагу, що вказана позиція ОП ККС ВС досить прямолінійно визначила можливість проведення невідкладного обшуку з метою «врятування майна», й, водночас, актуалізувала питання удосконалення механізму запобігання використання такої процедури як загального правила.

Зроблено висновок, що мінімізація потенційних негативних наслідків некоректного використання ч. 3 ст. 233 КПК України лежить в площині дієвого застосування правових запобіжників, окреслених у вказаній Постанові ОП ККС ВС, серед яких дотримання вимог щодо додаткової й чіткої аргументації позиції органів кримінального переслідування, зокрема, у клопотанні про надання дозволу на обшук у порядку ч. 3 ст. 233 КПК, наданих на його обґрунтування матеріалах, в ухвалі слідчого судді, постановленій ех post factum, має бути вказано, які саме обставини на момент проникнення свідчили, що зволікання може спричинити знищення речових доказів, що відомості про загрозу їх знищення, втрати давали підстави сприймати її як реальну.

Аргументовано, що перелік організаційно-методичних заходів, які повинні сприяти забезпеченню законності й обґрунтованості невідкладних обшуків, має включати проведення додаткового навчання (підвищення кваліфікації) працівників, які залучаються до їх проведення, актуалізацію та удосконалення типових форм процесуальних документів, що використовуються для легалізації таких обшуків, зокрема й тих, що направляються через інформаційно-комунікаційну систему досудового розслідування (іКейс), корегування й поширення кращого досвіду (передових практик), наприклад, змісту широко застосовуваних в НАБУ й інших правоохоронних органах практичного посібника й мобільного додатку “Стандарти досудового розслідування”, проведення спільних заходів професійного розвитку (навчально-практичні семінари, тренінги тощо) за участю представників органів досудового розслідування, прокуратури й суду, забезпечення більш відповідального й принципового підходу з боку керівного та фахового складу органів досудового розслідування та прокуратури.