Організаційно-правове забезпечення енергетичної безпеки від кібератак та дронових небезпек України

Анотація

У статті здійснено комплексне дослідження організаційно-правових аспектів забезпечення енергетичної безпеки України в умовах зростаючих гібридних загроз, що охоплюють як кібератаки, так і атаки із застосуванням безпілотних літальних апаратів (БПЛА). Актуальність теми зумовлена високою вразливістю енергетичної інфраструктури до новітніх викликів, що на тлі повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України набули системного та загрозливого характеру. Особливу увагу приділено аналізу сучасного стану нормативно-правового забезпечення сфери енергетичної безпеки, виявлено ключові прогалини в національному законодавстві, пов’язані з відсутністю чітко окресленої концепції енергетичної безпеки, недостатньою координацією між уповноваженими органами влади та відсутністю єдиної вертикалі управління.

У роботі доведено, що кіберзагрози та дронові атаки є складовими гібридної війни, що поєднує військові й невійськові засоби дестабілізації держави. У цьому контексті енергетичний сектор України перетворився на мішень системних і високотехнологічних атак, наслідками яких є значні порушення в енергопостачанні, руйнування критичної інфраструктури, економічні збитки та загрози для життя і здоров’я громадян. Проаналізовано найрезонансніші випадки кібератак на енергетичні об’єкти України, зокрема інциденти із застосуванням шкідливого програмного забезпечення BlackEnergy, Industroyer та Industroyer2. Розкрито методи і засоби, які використовуються агресором для здійснення технічно складних атак, що вимагає високого рівня підготовки з боку держави у сфері кіберзахисту.

Здійснено характеристику чинної нормативно-правової бази, зокрема законів України «Про національну безпеку» та «Про критичну інфраструктуру», а також проаналізовано проєкти та пропозиції, спрямовані на реформування системи енергетичної безпеки. Автори обґрунтовують необхідність формування цілісної законодавчої моделі, яка передбачатиме конституційне закріплення статусу незалежних регуляторних органів, чіткий розподіл повноважень між усіма суб’єктами системи безпеки, а також інтеграцію України до європейського енергетичного простору з урахуванням стандартів ЄС. У статті визначено ключові інституційні недоліки, зокрема брак міжвідомчої взаємодії, недостатню участь органів місцевого самоврядування та громадянського суспільства у реалізації заходів енергетичної безпеки, а також низький рівень правового залучення приватного сектору до цієї діяльності.

Особливу увагу приділено пропозиціям щодо удосконалення організаційно-правового механізму протидії загрозам у сфері енергетики. Запропоновано запровадження нових механізмів державно-приватного партнерства, розвиток систем раннього виявлення загроз, цифрової стійкості, а також інвестицій у модернізацію енергетичних об’єктів із метою зниження їх вразливості до атак. Також акцентовано на важливості розвитку відновлюваної енергетики як інструменту територіальної децентралізації постачання, що підвищує гнучкість та адаптивність енергетичної системи.

У підсумку автори доходять висновку, що забезпечення енергетичної безпеки України в умовах сучасних гібридних загроз вимагає не лише оновлення законодавчої бази та реформування державного управління, а й побудови системи, здатної динамічно реагувати на нові виклики, інтегруючись у європейський і світовий безпековий простір.