Участь захисника у кримінальному провадженні за участю осіб, які страждають на психічні розлади

Анотація

Участь захисника у кримінальному провадженні є одним із ключових механізмів забезпечення права особи на захист, що закріплено як у національному законодавстві, так і в міжнародних стан- дартах прав людини.

Особливої актуальності це набуває у справах, де учасниками провадження є особи, які страж- дають на психічні розлади. Обмежена здатність таких осіб до усвідомлення характеру обвинува- чення, розуміння суті процесуальних дій, надання пояснень чи реалізації своїх прав значною мірою підвищує ризики порушення принципу справедливого судочинства.

Варто відмітити, що особливе значення має не лише формальна участь захисника, а й його реаль- на здатність до ефективного представництва – що передбачає наявність спеціальних знань, уміння взаємодіяти з особами з психічними порушеннями, орієнтування у питаннях медичного характеру, а також готовність активно впливати на хід кримінального провадження в інтересах підзахисного.

Незважаючи на існування чітких норм щодо обов’язкової участі захисника у випадках, коли особа має психічні вади, практика їх застосування залишається неоднорідною. Існують труднощі в моменті встановлення факту, що зумовлює потребу в обов’язковому захисті, а також у самому механізмі реалізації цієї гарантії.

У статті досліджено проблематику участі захисника у кримінальному провадженні за участю осіб, які страждають на психічні розлади, оскільки такі особи становлять окрему вразливу катего- рію учасників кримінального процесу, через що потребують додаткових процесуальних гарантій. Увагу зосереджено на змісті та юридичному значенні норм Кримінального процесуального кодексу України, які регулюють питання участі захисника в такому кримінальному провадженні а також на правових позиціях Верховного Суду та практиці національних апеляційних судів.

Автор аналізує випадки, коли участь захисника стає обов’язковою, та звертає увагу на склад- ність визначення психічного стану особи на досудовому етапі. Розглядаються різні наукові підходи щодо процесуального моменту, з якого має залучатися захисник, особливо в контексті застосуван- ня примусових заходів медичного характеру. Окремий акцент зроблено на ролі адвоката під час початкових дій у справі, а саме з моменту затримання, першої зустрічі з клієнтом, збору конфіден- ційної інформації про психічний стан тощо.

У статті проаналізовано судову практику, що ілюструє важливість обов’язкової участі захисника у справах, де є підстави ставити під сумнів осудність особи та обґрунтовано висновок про те, що ефективна правова допомога в таких провадженнях є не лише формальною вимогою, а реальною гарантією дотримання принципу справедливого судочинства.