Інтернаціоналізація гібридної агресії російської федерації: правова оцінка співучасті третіх держав і трансформація поняття агресії у міжнародному праві

Анотація

За три роки активних бойових дій в Україні, війна вийшла за межі двостороннього протистояння і стала прикладом глобального випробування міжнародного права як інструменту стримування агресії. Активність рф на території Україні має форму не лише відкритого, повномасштабного вторгнення, як частина реалізації амбіційних планів російської політичної еліти щодо відновлення срср, але є частиною ширшого геополітичного процесу, пов’язаного з реалізацією стратегії ревізії міжнародного правопоряд- ку, що активно підтримується державами-партнерами рф. Тому доведено, що традиційне визначення агресії у міжнародному праві, що зосереджувалось раніше на прямому застосуванні сили, зазнає суттє- вих змін у світлі гібридних конфліктів. Агресію, окрім традиційних її видів, визначених пунктами «а-е» резолюції ГА ООН 3314 (Резолюція 3314) 1974 р., слід ретельно досліджувати як багатофакторний, комплексний процес, у який все частіше залучаються на стороні агресора треті країни. Класичне визна- чення агресії потребує переосмислення у міжнародному праві, із врахуванням нового, сучасного виміру сил, засобів, інструментів які залучені до практичної реалізації акту агресії та її підготовки.

Підкреслено, що у сучасному вимірі, акт агресії включає як пряме військове вторгнення із за- стосуванням родів та видів військ, конвенційних та неконвенційних засобів зброї та ураження, так і інформаційні, технологічні, спеціальні операції, економічний тиск агресора, що доповнюються санкційними маніпуляціями, політичною підтримкою і дипломатичними маневрами, військово-тех- нічною, банківсько-фінансовим сприянням ще й третіх сторін міжнародного збройного конфлікту. Даний підхід уже отримав доктринальне осмислення у військових та дипломатів як «війна ново- го покоління» (new generation warfare – NGW). Нові виміри та нові форми агресії особливо чітко продемонстровано в реальному контексті російсько-українського збройного конфлікту та активної участі в ньому ряду країн-сателітів агресора.

Співучасть а агресії проти України третіх держав дає підстави говорити про її інтернаціоналі- зацію. Сама співучасть прирівнюються до актів агресії та визначає відповідальність як для самої країни-агресора, так і для співучасників.

Обґрунтовано, що для доведення факту співучасті третіх сторін у актах агресії, міжнародним співтовариством вже вироблені певні концептуальні, нормативні та інституційні механізми. Осо- бливо важливим є практичне застосування «принципу атрибуції дій держав» для притягнення до міжнародно-правової відповідальності за сприяння агресії через аналіз діяльності представників військової та політичної еліти, дії органів цивільної та військової влади із підтримки, фінансування чи у будь-яких інших формах потурання порушенням міжнародного права. Правова визначеність поведінки третьої країни, яка навмисно та усвідомлено сприяла агресії (постачання зброї, фінан- сової допомоги, надання об’єктів інфраструктури та інших дій та заходів, становить академічний та практичний інтерес. Країна, яка допомагає агресору, має нести відповідальність за міжнародним правом, особливо якщо її допомога сприяла серйозним порушеням міжнародного права, суверені- тету чи миру, навіть без безпосередньої участі у бойових діях.