Міжнародний договір і міжнародний звичай як джерела міжнародного права: детермінація і взаємозв’язок

Анотація

Стаття присвячена питанням співвідношення міжнародного договору та міжнародного звичаю, їх детермінації і взаємозв’язку. Оскільки міжнародний договір і міжнародний звичай є основними та найбільш поширеними джерелами сучасного міжнародного права, аналіз їх співвідношення є досить актуальним.

Міжнародні договори та міжнародні звичаї підлягають постійному застосуванню суб’єктами між- народного права (державами та міжнародними організаціями), що вимагає оптимізації та пошуків ефективних механізмів вдосконалення у сучасних міжнародних відносинах, обумовлюючи акту- альність дослідження цих основних джерел міжнародного права.

Здійснюється аналіз важливої для теорії і практики міжнародного права, особливо для пробле- матики джерел міжнародного права, Резолюції Генеральної Асамблеї ООН A/RES/73/203 від 20 грудня 2018 року «Виявлення норм міжнародного звичаєвого права».

Результати даного дослідження свідчать, що міжнародний договір відрізняється від міжнародного звичаю своєю специфікою, особливістю об’єкта правового регулювання, формою закріплення і знач- ною перевагою договорів за своєю кількістю в сучасному міжнародному праві. Міжнародний договір виникає і формується як результат переговорів і плідної роботи суб’єктів міжнародного права над правилами, взаємними права та обов’язками з тих чи інших питань співробітництва. Міжнародні до- говори мають конкретні найменування і чітко встановлений предмет правового регулювання.

Зазначається, що міжнародний звичай формується внаслідок практики діяльності суб’єктів між- народного права в ході історичного процесу міжнародних відносин. Правова природа міжнарод- ного звичаю є погоджувальною з боку суб’єктів міжнародного права, насамперед, держав і міжна- родних організацій.

Зроблено висновок, що в процесі переходу від виникнення міжнародного звичаю до прийняття міжнародного договору, звичаї допомагають заповнювати прогалини в міжнародному праві. Також є можливим і зворотній процес, тоді коли міжнародні договори набувають широкого застосування і характеру міжнародного звичаю, наприклад міжнародно-правові договори у сфері захисту прав людини, які в подальшому набули загальної практики.