Порушення недоторканності житла: проблеми правозастосування, кваліфікації та відповідальності в умовах воєнного стану в Україні

Анотація

Право на недоторканність житла є фундаментальним правом людини, гарантованим як Консти- туцією України (ст. 30), так і міжнародними актами (ст. 8 Європейської конвенції з прав людини). Незаконне проникнення до житла або іншого володіння особи є кримінально караним діянням від- повідно до ст. 162 Кримінального кодексу України (Порушення недоторканності житла). Проте у правозастосовній практиці виникає низка проблем, пов’язаних із кваліфікацією, цього злочину та притягненням винних до відповідальності.

У статті зауважено, що порушення недоторканності житла – це не просто кримінальне діяння, а посягання на основоположну цінність особистої свободи. Ефективна кваліфікація та справедлива відповідальність за такі злочини є ключем до забезпечення правової держави. Українське законо- давство має потенціал, проте потребує вдосконалення й чіткого правозастосування.

Визначено, що проблемними питаннями кваліфікації є визначення «житла» та «іншого воло- діння». Житло – це приміщення, що постійно або тимчасово . використовується для проживання особи (квартира, будинок, кімната в гуртожитку тощо). Інше володіння – гаражі, дачі, хозбудівлі тощо, які мають ознаки приватного простору. Трапляються випадки, коли правоохоронці невірно визначають об’єкт посягання, кваліфікуючи дії як «проникнення у приміщення» (ст. 185 КК Украї- ни) замість ст. 162 КК України.

Зазначено, що поняття «незаконне проникнення» має місце тоді, коли вхід до житла відбувся без дозволу власника або мешканця та без законних підстав. Складність полягає в тому, що якщо особа увійшла за згодою однієї сторони (наприклад, одного з мешканців), але без відома іншого, виникає спір щодо правомірності.

Злочин передбачає прямий умисел, тобто усвідомлення незаконності проникнення і бажання його вчинити. Ускладнення виникає, коли підозрюваний вважає, що має право перебувати в житлі (спір про право власності, конфлікти між подружжям).
З’ясовано, що проблемами відповідальності є обмеження повноважень поліції. Поліцейські мо- жуть проникати до житла лише у виняткових випадках (наприклад, переслідування злочинця, порятунок життя). Якщо працівник правоохоронного органу перевищує ці повноваження, настає кримінальна відповідальність за ст. 365 КК або ст. 162 КК України.

Окрім цього, наголошено на недостатній практиці притягнення до відповідальності. На практиці часто такі справи закриваються за «відсутністю складу злочину» або не доходять до суду. Це ви- кликає сумніви у реальному захисті конституційного права.

Зазначено проблеми судової практики, зокрема Українські суди іноді некоректно трактують «житло», або пом’якшують покарання через незначну шкоду.