Реалізація права законодавчої ініціативи: аналіз положень Конституції УНР 1918 року та їх використання для формування ефективного законодавства в сучасній Україні

Анотація

Стаття присвячена дослідженню положень Конституції УНР 1918 року, якими закріплено право законодавчої ініціативи та суб’єкти реалізації цього права. Обґрунтовано необхідність використання цього історичного документу, як ціннісного орієнтиру для формування сучасної правової політики, направленої на забезпечення ефективності національного законодавства. Наголошується, що Конституція УНР 1918 року залишається символом українського державотворення. Хоча цей історичний документ 1918 року не був реалізований, він містить унікальний досвід державотворення, використання якого, зокрема, в питаннях реалізації права законодавчої ініціативи та формування ефективного законодавства, дозволяє вирішити окремі правові проблеми та законодавчі упущення сучасності. Сформовані під впливом європейських стандартів парламентаризму та народовладдя, конституційні ідеї 1918 року стали проявом суверенної волі українського народу, адже взірцем для Конституції УНР 1918 року стали саме європейські та американські конституції. Конституція УНР передбачала вкрай широкий перелік суб’єктів законодавчої ініціативи. Депутати Всенародних Зборів, тобто парламенту, були основним суб’єктом права законодавчої ініціативи, але реалізували його через участь у роботі парламентських фракцій чи інших об’єднань. Це відображало плюралістичний характер парламенту, стимулювало колективну відповідальність парламентарів, запобігало «хаосу» від поодиноких їх ініціатив. Чинна Конституція України 1996 року таке право надає народним депутатам без обмежень, що часто зумовлює як низьку якість тексту законопроєктів, так і реєстрацію абсолютно безперспективних та неефективних проектів законів. Автор стверджує, що обмеження права законодавчої ініціативи народним депутатам, встановлення мінімальної кількості підписів під законопроектом для його реєстрації допоможе позбутися сумнівним законодавчих ініціатив. Вимога про отримання 30 підписів народних депутатів для реєстрації законопроєкту або його реєстрація депутатськими фракціями відповідає існуючим державотворчим традиціям, викладеним у Конституції УНР 1918 року. Окремо наголошується, що Законодавча ініціатива для понад 100 тисяч громадян (народна законодавча ініціатива), яка була передбачена у ст. 39 Конституції УНР, має стати предметом для наслідування у сучасній Україні. Таке право, як механізм безпосереднього народовладдя свідчить, що держава готова враховувати думку суспільства та допускає його пряму участь у державних справах.