Адміністративно-господарські санкції під час воєнного стану

Анотація

У статті досліджується правовий режим адміністративно-господарських санкцій (АГС) в умовах воєнного стану, запровадженого в Україні після початку повномасштабного російського вторгнення. Підкреслюється, що в надзвичайних умовах роль держави у регулюванні економічних процесів суттєво зростає, адже йдеться не лише про забезпечення обороноздатності, а й про підтримку функціонування господарської системи та запобігання зловживанням. АГС розглядаються як подвійний інструмент – обмеження порушень у сфері господарювання та стимулювання суб’єктів дотримуватися встановлених правил.

Водночас, застосування АГС під час воєнного стану породжує низку проблем правового та практичного характеру: пошук балансу між публічними інтересами і свободою господарської діяльності, співвідношення регулятивної та каральної функцій держави, узгодженість спеціальних воєнних норм із загальною системою господарського законодавства. Окрема увага приділяється динаміці державної політики у цій сфері – від початкових послаблень для бізнесу до поступового повернення жорсткіших правил відповідальності. Показано, що мораторії на перевірки та звільнення від штрафних санкцій, запроваджені з метою уникнення надмірного тягаря на суб’єктів господарювання, виявилися обмежено ефективними та часто демотивували дотримання правопорядку.

У дослідженні проаналізовано нормативну базу, включаючи перехід від Господарського кодексу України до положень Закону № 4196-IX, а також окремі законодавчі винятки у сфері оподаткування, фінансових зобов’язань та ціноутворення. Показано, що відсутність дієвих механізмів контролю за цінами на товари першої необхідності в умовах війни спричинила негативні економічні наслідки, тоді як ефективна діяльність Держпродспоживслужби у сфері цінового регулювання демонструє необхідність сталого застосування АГС.

Робиться висновок, що розвиток інституту адміністративно-господарських санкцій під час воєнного стану має ґрунтуватися не на законодавчих мораторіях чи звільненнях від відповідальності, а на адресному та диференційованому підході. Оптимальним шляхом є надання судам дискреції визначати розмір та характер відповідальності з урахуванням вини, обставин воєнного стану та соціальної значущості діяльності конкретного суб’єкта господарювання. Такий підхід дозволяє зберегти баланс між потребами оборони та гарантіями економічної свободи, а також забезпечити дисципліну і керованість господарських відносин у надзвичайних умовах.