Особливості застосування спеціальної конфіскації у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень проти довкілля

Анотація

У статті на підставі вивчення матеріалів актуальної судової практики та з урахуванням здобутків науки кримінального права розкриваються особливості застосування спеціальної конфіскації як відмінного від покарання заходу кримінально-правового характеру у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень проти довкілля.

Критично оцінено судову практику, у межах якої: 1) спеціальна конфіскація застосовується лише на підставі норм кримінального процесуального законодавства про речові докази, без звернення до статей 96-1, 96-2 Кримінального кодексу України (КК), які закріплюють матеріально-правові підстави та умови застосування цього кримінально-правового заходу; 2) перевага надається п. 1 ч. 1 ст. 96-2 КК, а не п. 3 цієї кримінально-правової норми; 3) законодавчі положення про спеціальну конфіскацію фактично ігноруються, попри наявність у конкретних кримінальних провадженнях підстав та умов для застосування цього примусового заходу (зокрема, це стосується випадків незастосування спеціальної конфіскації щодо відмінних від знарядь засобів вчинення кримінальних правопорушень проти довкілля, пов’язаних із заволодінням природними ресурсами).

Доведено, що, оскільки спеціальна конфіскація може носити характер як санкції за вчинення правопорушення, так і своєрідного «побічного ефекту» (для третіх осіб) від діяння, вчиненого іншою особою, закріплене у чинному цивільному законодавстві поняття конфіскації майна потребує уточнення у спосіб, який би взяв до уваги відповідну конституційну норму.

Висловлено міркування щодо узгодження присвячених спеціальній конфіскації положень кримінального та кримінального процесуального законодавства. Розглянуто питання про оптимізацію кола кримінальних правопорушень проти довкілля, вчинення яких уможливлює застосування спеціальної конфіскації, та мету застосування цього кримінально-правового заходу.

Підтримано загальні підходи Касаційного кримінального суду Верховного Суду щодо особливостей змісту ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і врахування практики тлумачення цього конвенційного припису. Водночас констатовано: 1) неоднаковість практики Верховного Суду, який за подібних фактичних обставин в одних випадках вбачає порушення конвенційного положення про пропорційність втручання у право особи на мирне володіння майном, а в інших випадках – ні; 2) відсутність у розглянутих рішеннях Верховного Суду щодо посягань на довкілля переконливої аргументації на користь положення про порушення вимоги пропорційності, обстоюваної Європейським судом з прав людини.