Сучасне розуміння поняття способів судового захисту в адміністративному судочинстві України

Анотація

Стаття присвячена комплексному науковому аналізу поняття способів судового захисту в ад- міністративному судочинстві України. Визначено, що законодавство не містить чіткого визначен- ня поняття «спосіб захисту». Судова практика при цьому також не є однорідною. Доведено, що неузгодженість у термінології та тлумаченні досліджуваного поняття вимагає подальшого теоре- тичного його осмислення для забезпечення одноманітності судової практики та єдності розуміння чинного законодавства. Досліджено законодавче регулювання, зокрема ст.ст. 5, 160, 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), які визначають перелік способів судового захисту, проаналізовано позиції науковців та судову практику. З’ясовано, що в науці вченими-ю- ристами по різному розкривається зміст поняття способів судового захисту як форми державного примусу, як правових заходів чи діяльності, спрямованої на відновлення прав. Досліджено інші наукові підходи. З’ясовано, що дослідницькі підходи є корисними, але недостатніми для розуміння правової природи способів судового захисту саме в адміністративному судочинстві, адже ототож- нюють спосіб захисту з «дією» чи «заходом» та зміщують акцент на процес виконання. Вста- новлено, що ототожнення способів захисту з державним примусом є помилковим, оскільки вони є насамперед процесуально сформульованими матеріально-правовими вимогами, адресованими суду, а не виключно інструментами примусу. Доведено, що спосіб судового захисту – це модель результату, примус – допоміжний інструмент його забезпечення. Запропоновано авторське визна- чення способів судового захисту як процесуально сформульованих матеріально-правових вимог позивача, спрямованих на відновлення прав у публічно-правових відносинах, із виокремленням їх ключових ознак: матеріально-правової зумовленості, процесуальної оформленості, адресності адміністративному суду, законодавчої обґрунтованості та спрямованості на реальне відновлення прав. Визначено проблему неузгодженості термінології в судовій практиці, зокрема щодо понять «форма» та «спосіб» захисту, що вимагає подальшого теоретичного осмислення для забезпечення єдності правозастосування.