Кримінально-правова політика Литовської Республіки щодо колабораціонізму. Важливий досвід для України

Анотація

У статті розглянуто історичний та правовий контекст колабораціонізму, згадується про його еволюцію від нейтрального терміна до негативного явища, пов’язаного з Другою світовою війною. Особлива увага приділяється відмінностям у мотивації колабораціонізму в країнах Західної Європи та державах, що зазнали впливу радянського режиму, зокрема Литви. Аналіз складної історії Литви у XX столітті, що включала першу радянську, німецьку та тривалу другу радянську окупації, дозволяє зрозуміти унікальні проблеми, з якими країна зіткнулася, переслідуючи воєнних злочинців і колаборантів у прагненні до досягнення історичної справедливості.

Проводиться порівняльний аналіз підходів до криміналізації колабораціонізму в законодавстві Литви та України. Виділяються ознаки, що притаманні складам злочинів «колабораціонізм», «державна зрада» та «допомога іншій державі» у Кримінальному кодексі Литви, які дозволяють уникнути правової невизначеності. Автор доводить, що литовське законодавство надає можливість диференціювати тяжкість діянь, тоді як стаття 111-1 Кримінального кодексу України (далі – КК України), ухвалена поспіхом, без належної дискусії й опрацювання в парламенті, створює правову невизначеність і не дозволяє виділити уніфіковані ознаки колабораційної діяльності, що призводить до можливих порушень прав людини. В статті наголошується на актуальності для України проведення чіткого розмежування суспільної небезпеки колабораційної діяльності у порівнянні з іншими злочинами, що посягають на національну безпеку та суверенітет держави.

У підсумку стаття звертає увагу на важливість вивчення досвіду Литви для України, яка стикається з викликами судового переслідування колабораціонізму в умовах триваючої збройної агресії російської федерації та окупації частини її території. Наголошується на необхідності запровадження чітких законодавчих визначень та послідовної кримінально-правової політики в сфері боротьби зі злочинами проти основ національної безпеки, що є критично важливим для забезпечення справедливості, верховенства права та передбачуваності правосуддя.