Приватний та публічний виміри гендерно зумовленого насильства: від домашнього насильства до воєнних злочинів

Анотація

У статті досліджено взаємозв’язок домашнього насильства та гендерно зумовленого насильства під час збройного конфлікту як єдиного континууму порушень прав людини, що охоплює «приватний» і «публічний» виміри та потребує комплексної правової відповіді на національному й міжнародному рівнях. Встановлено, що ці явища не можна розглядати ізольовано, оскільки їхня природа та наслідки взаємопов’язані й формують спільне підґрунтя для кримінально-правового та правозахисного реагування.

Мета дослідження полягає у правовому аналізі взаємозв’язку між домашнім насильством і сексуальним насильством, пов’язаним зі збройним конфліктом, у визначенні їхньої кримінально-правової кваліфікації та у з’ясуванні ролі міжнародних стандартів у формуванні національної практики протидії та захисту прав жертв. Для досягнення цієї мети визначено низку завдань: по-перше, вивчити кримінально-правові стандарти щодо кваліфікації таких діянь і притягнення винних до відповідальності; по-друге, проаналізувати міжнародно-правові механізми, що регулюють документування та розслідування злочинів на основі практики міжнародних судів; по-третє, встановити правозахисні інструменти, спрямовані на забезпечення відшкодування шкоди жертвам і подолання факторів безкарності. Доведено, що виконання зазначених завдань забезпечує комплексність дослідження та формує цілісну правову картину проблеми. У роботі застосовано догматичний і міждисциплінарний підходи, проведено аналіз міжнародних документів, практики міжнародних судів і національної статистики, а також узагальнено позиції науковців. Новизна дослідження полягає у доведенні концептуальної єдності: домашнє насильство розглядається як злочин проти особи, тоді як гендерно зумовлене насильство у збройному конфлікті кваліфікується як воєнний злочин або злочин проти людяності. Встановлено, що в Україні простежується суперечлива динаміка: з одного боку, спостерігається зниження окремих показників, з іншого – зростання найбільш тяжких форм насильства щодо жінок і дітей та системна фіксація воєнних злочинів.

Доведено, що діяння, такі як зґвалтування, сексуальне рабство, примусова вагітність чи стерилізація, за міжнародним правом визнаються воєнними злочинами, а за умов широкомасштабності чи системності - злочинами проти людяності відповідно до Римського статуту. Практичне значення полягає у створенні рекомендацій щодо імплементації положень Стамбульської конвенції, запровадження спеціальних правил доказування, створення єдиного реєстру випадків, розвитку програм репарацій, розширення сервісної інфраструктури та налагодження співпраці з міжнародними механізмами. У висновках доведено, що домашнє насильство та сексуальне насильство в умовах збройного конфлікту утворюють взаємозалежні форми гендерно зумовленого насильства, які вимагають комплексного кримінально-правового та правозахисного реагування. Домашнє насильство розглядається як злочин проти особи, тоді як конфліктне сексуальне насильство кваліфікується як воєнний злочин або злочин проти людяності. Ефективна протидія можлива лише через комплексну стратегію, що поєднує кримінально-правові, міжнародно-правові та правозахисні механізми, забезпечує відшкодування шкоди жертвам і утверджує верховенство права.