Доступ до правосуддя: загальнотеоретичний та кримінальний процесуальний аспект

Анотація

У статті здійснено комплексне дослідження категорії «доступ до правосуддя», що є одним із індикаторів рівня демократії та додержання принципу верховенства права у державі, а також невід’ємним елементом права на судовий захист. Визначено, що у науковій літературі ця категорія розглядається з різних позицій: як суб’єктивне право особи, як загальна правова гарантія, як принцип кримінального процесу, як процесуальний режим або загальновизнаний міжнародний стандарт. Така розмаїтість позицій пояснюється багатогранністю самого правового явища, відсутністю нормативного визначення поняття та відображає намагання доктрини охопити усі його аспекти – від індивідуального рівня захисту людини до інституційного рівня забезпечення ефективності судової влади.

У роботі проведено аналіз дефініцій поняття «правосуддя», які сформувалися в юридичній науці, та з’ясовано їхнє значення для розуміння доступу до правосуддя. Особливу увагу приділено кримінальному провадженню, де доступ до правосуддя має специфічний зміст і прояв. Зроблено висновок, що засада здійснення правосуддя виключно судом охоплює всі судові стадії кримінального провадження, у межах кожної з яких правосуддя реалізується у формах, що відповідають її змісту й завданням. Доведено, що функція судового контролю, яку здійснює слідчий суддя на стадії досудового розслідування, не є правосуддям у власному значенні, адже не передбачає вирішення обвинувачення по суті.

Критично проаналізовано положення ст. 21 КПК України, яка закріплює одразу дві окремі засади кримінального провадження – доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень. Показано, що таке поєднання не відповідає логіці структури відповідної глави кримінального процесуального закону України, суперечить конституційним положенням та міжнародним стандартам, а також породжує термінологічну плутанину.

На основі узагальнення наукових позицій сформульовано авторське визначення поняття «доступ до правосуддя у кримінальному провадженні», яке охоплює два взаємопов’язані елементи: гарантовану законом можливість звернення до суду у передбачених процесуальних формах та право особи брати активну участь у судовому розгляді для забезпечення ефективного захисту своїх прав, свобод та законних інтересів.