Стадії доказування наявності ризиків при застосуванні запобіжних заходів в кримінальному провадженні

Анотація

В статті досліджено актуальні проблеми можливості використання терміну доказування до процесу доведення існування ризиків при застосуванні запобіжних заходів в кримінальному провадженні, та розмежування стадій доведення існування ризиків при обранні (продовжені) запобіжних заходів в кримінальному провадженні.

Особливу увагу зосереджено на аналізі норм Кримінального процесуального кодексу України та практики Європейського суду з прав людини в контексті можливості застосування терміну доказування, а отже і відповідної глави Кримінального процесуального кодексу до процесу доведення існування ризиків при обранні запобіжного заходу в кримінальному проваджені. Виходячи з наявної суперечності між тим, що доказування, згідно до положень Кримінального процесуального кодексу спрямоване на доведення обставин які мали місце в минулому, або наявні в теперішньому. Та тим, що доведення існування ризиків має чітко виражений прогностичний характер, тобто спрямоване на доведення ймовірності настання певної події в майбутньому.

Визначено, що виходячи з положень Кримінального процесуального кодексу України процес доведення існування ризиків при застосуванні запобіжних заходів має бути поділено на дві стадії. А саме, доказування певних фактів та обставин які в подальшому є основою для прогнозування ймовірності вчинення підозрюваним (обвинуваченим) певних дій в майбутньому (настання того чи іншого ризику).

При цьому, застосування терміну доказування, а отже і положень відповідної глави Кримінального процесуального кодексу до процесу доведення існування ризиків при обранні запобіжного заходу в кримінальному проваджені можливе лише на першій стадії такого доведення.

В той же час друга стадія має прогностичний характер спрямований на інтелектуальну оцінку ймовірності настання певного ризику, з переліку передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України в майбутньому.

Також, автор робить висновок про відсутність чітких нормативно закріплених стандартів, які б регулювали другу стадію процесу доведення існування ризиків при обранні запобіжних заходів в кримінальному провадженні.