Особливі порядки кримінального провадження

Анотація

У статті здійснюється комплексне дослідження теоретико-правових засад та практичних аспектів застосування особливих порядків кримінального провадження, які закріплені у чинному Кримінальному процесуальному кодексі України. Особлива увага приділяється розкриттю сутності та правової природи таких інститутів, як угода про примирення між потерпілим та підозрюваним (обвинуваченим), угода про визнання винуватості, скорочений судовий розгляд, а також провадження щодо неповнолітніх. Ці інститути розглядаються не лише як процесуальні механізми, спрямовані на забезпечення ефективності та гнучкості судового розгляду, але й як інструменти реалізації принципів кримінального процесуального права, зокрема принципів змагальності, диспозитивності та забезпечення прав людини. У статті проаналізовано умови та підстави, за яких можливе застосування кожного з вказаних особливих порядків, а також окреслено процедурні особливості їх реалізації. Детально розглядається роль суду у забезпеченні законності та справедливості застосування особливих порядків, оскільки саме суд зобов’язаний перевіряти дотримання прав сторін, добровільність та обґрунтованість укладених угод, а також відповідність рішень інтересам правосуддя. Наголошується, що попри значний потенціал таких інститутів у контексті прискорення провадження та зменшення навантаження на судову систему, їх використання пов’язане з низкою практичних проблем. Зокрема, йдеться про ризики формального підходу до перевірки змісту угод, можливість тиску на учасників кримінального процесу, а також недостатню врегульованість деяких процесуальних аспектів, що створює підґрунтя для неоднакової судової практики. Окремий акцент зроблено на співвідношенні особливих порядків із загальними засадами кримінального процесу. Визначено, що, з одного боку, вони сприяють реалізації принципу економії процесуальних ресурсів та оперативності правосуддя, але, з іншого боку, потребують додаткових гарантій захисту прав обвинувачених, потерпілих та інших учасників провадження. У статті підкреслюється, що вдосконалення правового регулювання та практики застосування особливих порядків повинно ґрунтуватися на балансі між ефективністю судового провадження та дотриманням фундаментальних прав людини.