Цифрові технології та докази у розслідуванні злочинів проти основ національної безпеки України: процесуальні проблеми та європейські стандарти

Анотація

Стаття пропонує системно-інтегровану процесуально-правову модель використання цифрових технологій та доказів у провадженнях про злочини проти основ національної безпеки України. Показано, що дефіцит автономної дефініції «цифрових доказів» у КПК, нерозробленість процедур одержання, автентифікації та збереження, а також нестача сертифікованих інструментів і підготовлених кадрів спричиняють правову невизначеність та ризики недопустимості. На тлі міжнародних стандартів ЄСПЛ (зокрема Benedik v. Slovenia, Uzun v. Germany) та підходу Суду ЄС у справі C-670/22 (EncroChat) обґрунтовано: (1) уніфікований тест допустимості електронних доказів – «походження – відкриття – відтворюваність» – і його інструменталізацію у вигляді спеціалізованрнр довідково-методичного посібника для суддів (довідника – benchbook); (2) процедуру цифрової криміналістики відкритих джерел (OSINT-forensics) із вимогами до фіксації, ланцюга збереження доказів та журналу аудиту (audit trail); (3) алгоритм судової перевірки координат (подвійна проєкція; крос-валідація з телеком-логами/офіційними довідками; журнал доступу) для верифікації геоданих і картографічних матеріалів. Запропоновано нормативне закріплення мінімальних стандартів процесуального обігу цифрових доказів у КПК (у т.ч. правила огляду вебресурсів і роботи з даними хмарних сервісів/мобільних застосунків), підзаконні міжвідомчі інструкції цифрової криміналістики та інституційні механізми (акредитовані лабораторії, реєстр валідованих методик). Доведено, що системна імплементація цих рішень підвищує доказову надійність цифрових матеріалів, забезпечує сумісність із принципом «внутрішньої еквівалентності» в транскордонному обігу електронних доказів і зміцнює гарантії справедливого судового розгляду.