Цифрові докази у кримінальному процесі: проблеми автентичності та допустимості

Анотація

Повсякденне життя наповнене інформаційними технологіями, які розвиваються дуже швидко. У всьому цьому цифрові докази займають своє місце і набувають все більшого значення у розслідуванні злочинів, допомагаючи встановити істину та забезпечити справедливість. Однак їх використання в таких справах призводить до численних правових, процесуальних і технічних проблем, які є предметом наукової рефлексії. У цій статті наведено визначення цифрових доказів відповідно до національного законодавства, доктрини та міжнародних актів, зокрема Конвенції про кіберзлочинність (Будапештської конвенції). Також надається класифікація основних видів, таких як: електронні листи, повідомлення в месенджерах (наприклад, WhatsApp, Facebook тощо), фото та відео, файли, метадані, IP-адреси, геолокаційні дані, інформація з соціальних мереж, хмарних сховищ тощо. Особливу увагу приділено порівнянню цифрових доказів з їх традиційними видами (речовими, паперовими тощо), які відрізняються між собою мінливою формою, високою залежністю від цифрових носіїв та ризиком бути втраченими назавжди. Окрему увагу приділено питанню автентичності цього виду доказів, що ставить під сумнів їхнє походження, цілісність і незмінність. Дослідження включає вивчення технічних ризиків фальсифікації цифрових слідів, відсутність єдиного чіткого механізму перевірки автентичності цифрових доказів, а також дискусії щодо необхідності проведення судових експертиз. У дослідженні проаналізовано, як у судовій практиці оцінюється автентичність цифрових доказів, що використовуються під час досудового розслідування та судового провадження. Не менш важливою темою для дослідження є допустимість цифрових доказів. Вимоги до них випливають з положень Кримінального процесуального кодексу України (зокрема, статті 84, 86, 87, 99), а також практики Європейського суду з прав людини. У статті зосереджено увагу на таких умовах, як дотримання процедури їх отримання, належне процесуальне оформлення та забезпечення прав учасників провадження, зокрема права на захист та приватність (статті 6 та 8 Європейської конвенції з прав людини). Також представлено судову практику України та ЄСПЛ, де цифрові докази стали ключовим фактором у справі та дозволили оцінити поточний стан правозастосування та виклики, з якими стикається судова система. З усього проаналізованого матеріалу зроблено певний висновок, який свідчить про нагальну потребу законодавчого врегулювання питань, пов’язаних із перевіркою та обробкою цифрових доказів, розробкою чітких стандартів їх збирання, зберігання та представлення у кримінальному провадженні.