Імплементація стандартів ЄС щодо доступу до правосуддя для вразливих потерпілих та свідків: виклики та перспективи для України

Анотація

Стаття присвячена комплексному аналізу імплементації стандартів Європейського Союзу щодо забезпечення доступу до правосуддя для вразливих потерпілих та свідків у контексті європейської інтеграції України. Актуальність теми зумовлена війною та зростанням кількості постраждалих осіб, що потребують правового, психологічного й соціального захисту, а також виконанням Україною своїх міжнародних зобов’язань у сфері прав людини. Теоретичною та нормативною основою дослідження виступає Директива ЄС 2012/29/ЄU (Victims’ Rights Directive), яка запроваджує мінімальні стандарти щодо прав, підтримки та захисту потерпілих від злочинів. Особлива увага приділена її ключовим положенням: праву на доступну інформацію, участь у кримінальному провадженні, спеціальні заходи захисту та відшкодування шкоди.

Методологічну основу дослідження становить системний аналіз українського законодавства та політики у сфері захисту потерпілих у поєднанні з аналізом міжнародних звітів і рекомендацій. Окремо розглянуто практичні приклади впровадження людиноцентричних сервісів: створення дитячих та «зелених кімнат» у судах, запровадження волонтерських служб та розвиток спеціалізованих програм у межах ініціативи «Модельні суди». Проаналізовано діяльність Координаційного центру підтримки потерпілих та свідків при Офісі Генерального прокурора, який є першим в Україні інституційним механізмом комплексної підтримки потерпілих і свідків, що отримав міжнародну експертну підтримку.

У роботі здійснено огляд актуальних звітів ЄС, FRA, Ради Європи та Моніторингової місії ООН з прав людини за 2023–2025 рр. Встановлено, що попри політичну волю України та ухвалення «Дорожньої карти з питань верховенства права», імплементація положень Директиви 2012/29/ЄU залишається частковою. Прогалини стосуються, зокрема, відсутності системної оцінки вразливості потерпілих, належного механізму попередження повторної віктимізації, обов’язкового своєчасного інформування про стан провадження та спеціальних заходів підтримки під час перших контактів із компетентними органами. Наведено приклади рекомендацій FRA, які наголошують на потребі розбудови сталої мережі сервісів підтримки та послуг перекладу, удосконалення комунікаційних стратегій, запровадження єдиної системи збору й моніторингу даних.

Результати дослідження показують, що розвиток інституційної інфраструктури та ухвалення комплексного законодавства про права потерпілих є ключовими передумовами успішної імплементації європейських стандартів. Системна підготовка працівників поліції, прокуратури, судів та адвокатів щодо запобігання повторній віктимізації, забезпечення психологічної підтримки й доступу до правової допомоги формує основу для довготривалої довіри до правосуддя. Авторка наголошує, що гармонізація українського законодавства з Директивою 2012/29/ЄU вимагає не лише формальної адаптації норм, а й створення дієвих механізмів міжвідомчої координації, належного фінансування та розвитку інфраструктури підтримки потерпілих.