Етика правоохоронної діяльності в світлі юридичної етики та філософії права

Анотація

У статті проаналізовано проблематику співвідношення юридичної етики та філософії права, що належить до кола фундаментальних питань як сучасної юридичної науки, так і практичної правоохоронної діяльності. Юридична етика формується як система професійних моральних принципів, що визначають належні стандарти поведінки представників юридичної спільноти, а відтак історичний вимір юридичної етики є ключовим для її розуміння. Обмеження дослідження лише новітніми концепціями означало б ігнорування коренів сучасної правничої думки. Уже в античності та середньовіччі з’являлися перші етичні вимоги до суддів, обвинувачів та захисників, хоча вони часто і не мали формального характеру. Справжня кодифікація професійних стандартів, які ми називаємо кодексами правничої етики, відбулася переважно в ХІХ–ХХ ст., коли юридичні корпорації набули чітких ознак професійного самоврядування.

Кодифікація покликана забезпечувати довіру суспільства до правосуддя, легітимність правоохоронної діяльності та дотримання ціннісних орієнтирів у правозастосуванні. Філософія права, у свою чергу, виступає теоретико-світоглядним підґрунтям, що дозволяє осмислити природу права, його онтологічні та аксіологічні виміри, а також визначити його місце в системі соціальних регуляторів.

Звернення до класичної спадщини Св. Томи Аквінського є важливим для розуміння взаємозв’язку права й моралі: мислитель розглядав право як прояв вищого морального порядку, заснованого на «вічному законі» (lex aeterna), що є відображенням божественного розуму та природного закону. Його концепція акцентує на тому, що будь-яка юридична норма має бути морально виправданою. У свою чергу, Гуго Гроцій, один із засновників новочасної теорії природного права, підкреслював автономність права від божественного об’явлення, вважаючи, що навіть «якби Бога не існувало» (etsi Deus non daretur), природне право все одно мало б силу. Така позиція стала ключовою для становлення секулярної традиції праворозуміння та формування універсальних етичних орієнтирів у правовій сфері.

Таким чином, інтеграція етичних і філософсько-правових підходів – від середньовічних концепцій до ранньомодерної теорії природного права – створює підґрунтя для сучасного осмислення ролі юридичної етики як гаранта моральної легітимності правозастосовної практики.