Від алгоритму до справедливості: філософсько-етичні межі автоматизації правосуддя

Анотація

У статті досліджується проблема співвідношення справедливості та алгоритмічної автоматизації правосуддя. Питання про природу справедливості отримує нові виміри в умовах використання штучного інтелекту у судочинстві. Класичні концепції справедливості зіставляються з можливостями алгоритмів, які, попри видиму неупередженість, відображають упередження своїх творців і навчальних даних. Особлива увага приділяється процедурній справедливості та проблемі «справедливої процедури», що вимагає поєднання результату з належним процесом ухвалення рішень. Підкреслено, що алгоритмічні системи функціонують у парадигмі індуктивного узагальнення, що суперечить принципам правової визначеності та стандартам доказування. Герменевтична традиція демонструє неспроможність алгоритмів адекватно враховувати контекст і ціннісні аспекти. У роботі також аналізується концепція ціннісного плюралізму Ісайї Берліна, яка вказує на неможливість редукції моральних цінностей до математичних критеріїв, що загрожує редукціонізмом у правосудді. Розглядається проблема «прогалини відповідальності», оскільки алгоритмічні системи позбавлені свободи та моральної відповідальності, що є необхідними умовами легітимності судового рішення. Окремо наголошується на епістемологічних труднощах: непрозорість алгоритмів суперечить вимогам обґрунтованості й зрозумілості судових рішень. Увага приділена темпоральному аспекту справедливості, оскільки алгоритми, навчені на історичних даних, ризикують відтворювати застарілі упередження. На основі філософсько-правового аналізу обґрунтовується принцип субсидіарності алгоритмічного правосуддя: автоматизація можлива у сфері процедурних, аналітичних та стандартизованих рішень, але є неприйнятною для питань вини, покарання чи складних ціннісних дилем. Запропоновано принципи етичної архітектури алгоритмічного правосуддя: моральної агентності, герменевтичної прозорості, ціннісної повноти та темпоральної справедливості. Зроблено висновок, що автоматизація правосуддя може виступати лише допоміжним інструментом, тоді як остаточна відповідальність за правове рішення має належати людині-судді.