Компаративістсько-правовий аналіз правового регулювання права громадян на альтернативну (невійськову) службу
DOI:
https://doi.org/10.24144/2788-6018.2025.05.3.69Ключові слова:
воєнний стан, право на альтернативну (невійськову) службу, обов’язок захисту Батьківщини, право на свободу совісті і віросповідання, компаративний аналіз, конституційне право, комбатант, Конституція України, обмеження прав та свободАнотація
У статті розглядається проблема співвідношення права на свободу совісті та обов’язком громадянина захисту Батьківщини. Перше право визначено як таке, через яке виражається власна індивідуальність людини, забезпечується її культурно-ідеологічна ідентичність фізичної особи.
Автором досліджується питання легітимності обмеження права людини в особливих політико-правових обставинах. В умовах воєнного часу такі обмеження є особливо затребуваними не тільки з погляду на суспільний інтерес, але покликані забезпечити мир, безпеку, суспільний правопорядок та стан законності в державі.
У репрезентованій статті піднімається проблема реалізації права на альтернативну (невійськову) службу в умовах воєнного часу. Вказано на теоретично-правову проблему визначення вказаної юридичної дилеми.
Автором право на альтернативну (невійськову) службу позиціоновано як конституційно гарантована можливість громадянина, виходячи з релігійних чи світоглядних переконань, реалізувати свій обов’язок перед державою шляхом виконання суспільно корисної діяльності поза межами військових формувань, що виключає залучення його до статусу комбатанта, оскільки особа свідомо відмовляється від участі у застосуванні збройного примусу, натомість здійснюючи функції, спрямовані на забезпечення життєдіяльності цивільного сектору, соціальної інфраструктури та гуманітарного простору.
Проведено компаративний аналіз правового регулювання невійськової служби окремих країнах, зокрема Австрії, Німеччини та Швеції шляхом аналізу їх спеціалізованого законодавства.
У висновку виокремлено такі спільні риси правового регулювання альтернативної служби у репрезентованих країнах Європи: така служба ототожнюється з цивільною службою; вона проходить поза межами військових сил; виникає право на таку службу за власною заявою (клопотанням) призовника; створюється відповідно до законодавства спеціальна інституція, котра стежить за проходженням такого виду альтернативної служби; строк служби більший ніж при звичайній військовій; за підвідомчістю невійськова служба; чітко встановлений вік.
Посилання
Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.
Скрипнюк О. Конституційно-правове регулювання обмеження прав і свобод людини і громадянина в Україні. Публічне право. 2011. № 3. С. 5–11.
Левада О.В. Пільги й обмеження в праві: загальнотеоретична характеристика: дис канд. юрид. наук: 12.00.01. Харків, 2019. 175 с.
Конституційна скарга. Вх. № 18/310 від 29 серпня 2024. URL: рокуhttps://ccu.gov.ua/sites/default/files/18_3102024_0.pdf.
Gesamte Rechtsvorschrift ZDG. Zivildienstgesetz 1986. URL: https://www.jusline.at/gesetz/zdg/gesamt.
Gesetz über den Zivildienst der Kriegsdienstverweigerer. URL: https://www.gesetze-im-internet.de/ersdig.
Bundesgesetz über den zivilen Ersatzdienst vom 6. Oktober 1995. URL: https://www.fedlex.admin.ch/eli/cc/1996/1445_1445_1445/de?utm_source=chatgpt.com.
Котилко Ю. (2025). Альтернативна (невійськова) модель служби у Фінляндії: структура, механізми та виклики. Державне управління та регіональний розвиток. 2025. № 28. С. 304–333. URL: https://doi.org/10.34132/pard2025.28.01.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2025 І. М. Жаровська

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.