Визначення фраудаторних правочинів у вітчизняній судовій практиці

Анотація

У статті зроблений аналіз практики розгляду Верховним Судом справ про визнання недійсними правочинів, вчинених за ініціативою і участю осіб, які є боржниками перед третіми особами і які з метою унеможливлення звернення стягнення на їх майно за невиконаними зобов’язаннями здійснили відчуження свого майна, щоб приховати його від стягнення.

Автором зроблено спробу простежити правову позицію Верховного Суду в динаміці від тих висновків, які були сформовані у постановах Верховного Суду, ухвалених протягом 2016-2017 років, і до теперішнього часу.

Автор обмежився вивченням питань фраудаторності правочинів, вчинених фізичними та юридичними особами, на рівні загально-правової проблематики, без заглиблення у сферу спеціального правового регулювання. Обсяг статті не дозволив розглянути розвиток судової практики із застосування законодавства щодо однотипних відносин, які отримали правове регулювання у спеціальному законодавстві.

У статті відзначається, що у судовій практиці, створеній Верховним Судом України, основним засобом захисту прав кредиторів було застосування статті 234 Цивільного кодексу України про визначення правочинів фіктивними. Подальший розвиток цього підходу у правових позиціях Верховного Суду показує недоліки застосування у праворозумінні та тлумачення поняття «фіктивність». Це поняття корегується та пристосовується для визнання недійсними фраудаторних правочинів. У судовій практиці поступово розширюється уявлення про коло правочинів з ознаками фраудаторності і формується підхід до визнання фраудаторних дій зловживанням боржника правом власності. Це правопорушення набуло значення для визнання фраудаторних правочинів недійсними. Автором обґрунтовується думка про вразливість такої правової підстави недійсності договорів.

У статті звернено увагу на формування у практиці касаційного суду нових важливих для правозастосування висновків у цій категорії справ, спрямованих на подолання презумпції добросовісності боржників - відчужувачів майна, а також щодо розмежування фіктивності та фраудаторності правочинів.

На думку автора, положення проекту Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України у зв’язку із оновленням (рекодифікацією) положень книги першої» від 21.10.2025 р. реєстраційний № 14056, прийнятого у першому читанні, задовольняють потребу у визнанні недійсними фраудаторних правочинів. Правовий інструментарій статті 2281 цього законопроекту є достатнім для визнання недійсними правочинів з ознаками фраудаторності і не потребує формування у оновленому Цивільному кодексі України окремої правової підстави для оспорювання таких правочинів.