Звернення стягнення на рухоме та нерухоме майно як процедура захисту прав заставодержателя: поняття та особливості

Анотація

Стаття присвячена аналізу поняття та особливостей звернення стягнення на рухоме та нерухоме майно як процедури захисту прав заставодержателя.

Обумовлено, що сутність поняття звернення стягнення на майно заставодавця (боржника) у правовій науці є дискусійним. Воно розглядається як: 1) спосіб захисту прав іпотекодержателя; 2) вид майнової відповідальності особи за неможливість виконання взятих на себе зобов’язань; 3) динаміка захисту прав іпотекодержателя, що має свої відмінності на тій чи іншій стадії відповідного процесу; 4) явище, пов’язане з виконавчим провадженням (виконавчим процесом). Зроблено висновок, що «звернення стягнення на майно» як правове поняття є надзвичайно багатогранним, а кожний з наведених підходів акцентує увагу та тому чи іншому аспекті зазначеного поняття.

Висловлено думку, що при визначенні поняття звернення стягнення на рухоме та нерухоме майно заставодавця (боржника) в аспекті захисту прав заставодержателя слід виходити з нормативно визначених підходів до його суті, змісту та процедури. У зв’язку з цим проаналізовано положення Законів України «Про заставу», «Про іпотеку» та «Про виконавче провадження».

З урахуванням такого аналізу зроблено висновок, що звернення стягнення на рухоме та нерухоме майно заставодавця: 1) є суб’єктивним правом заставодержателя; 2) має свої часові межі. Воно виникає в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, якщо воно не буде виконано, і припиняється виконанням зобов’язання заставодавцем; 3) має свої спеціальні підстави, якими у тих чи інших випадках є рішення суду або третейського суду, виконавчий напис нотаріуса, договір про задоволення вимог іпотекодержателя; 4) є однією з процедур виконавчого провадження, яка полягає у вчиненні різного роду дій з накладення арешту, вилученні (списанні коштів з рахунків), примусовій реалізації заставленого майна та перерахуванні отриманих коштів заставодержателю та іншим стягувачам; 5) буває або ж примусовим, яке відбувається поза волею заставодавця та за відсутності його згоди, або ж добровільним, що здійснюється за згодою заставодавця.

За наслідками дослідження сформульоване відповідне поняття, згідно з яким під зверненням стягнення на рухоме та нерухоме майно заставодавця слід розуміти процедуру захисту прав заставодержателя, що здійснюється на реалізацію наявного у заставодержателя права, яке виникає у зв’язку з порушенням заставодавцем основного зобов’язання та існує впродовж визначених законом часових меж, в примусовому (на підставі рішення суду, третейського суду чи виконавчого напису нотаріуса) або ж добровільному (на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя) порядку, та полягає у вчиненні визначених для кожного з зазначених порядків дій, спрямованих на задоволення вимог заставодержателя за рахунок заставленого майна.