Узуфрукт комунального майна: правова природа та управлінські перспективи

Анотація

У статті досліджується інститут узуфрукту комунального майна як сучасна форма обмеженого речового права, що поєднує елементи приватноправового володіння з механізмами публічно-правового регулювання, забезпечуючи збалансоване співвідношення між правами територіальної громади як власника комунального майна та суб’єктів, наділених правом користування цим майном.

Проаналізовано історичне походження узуфрукту, його розвиток та трансформацію в національному законодавстві, де довгий час він не мав прямого нормативного закріплення, проте опосередковано проявлявся у правових інститутах користування, оренди, сервітуту, емфітевзису та довірчої власності. Окрему увагу приділено впливу процесів децентралізації та реформування цивільного законодавства на формування сучасного правового режиму комунального майна, а також проблемам поєднання адміністративно-господарських підходів із цивілістичною парадигмою обмежених речових прав.

Відзначено, що інститут узуфрукту комунального майна прийшов на заміну правам оперативного управління та господарського відання, унаслідок скасування Господарського кодексу України, і створює цивілістично орієнтовану альтернативу традиційним адміністративним формам користування комунальним майном.

На підставі аналізу Закону України № 4196-IX від 09.01.2025 року «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб» визначено основні ознаки та функціональні характеристики узуфрукту комунального майна.

Окремо відзначено проблемні аспекти імплементації інституту узуфрукту, зокрема, підкреслено необхідність узгодження нових механізмів управління комунальним майном із чинними договорами оренди, оцінки ефективності його використання, контролю за дотриманням цільового призначення та технічного стану об’єктів, а також глибокого переосмислення принципів муніципального менеджменту. Стаття робить висновок, що впровадження інституту узуфрукту комунального майна сприяє гармонізації національної системи речових прав із європейськими підходами до управління публічною власністю, зменшенню адміністративних бар’єрів, підвищенню ефективності та прозорості використання комунальних ресурсів.