Свобода трудового договору VS недопустимість погіршення становища працівників порівняно з чинним законодавством про працю у деяких нових різновидах трудових договорів

Анотація

У статті розглядається питання співвідношення принципів свободи трудового договору та недопустимості погіршення становища працівників порівняно з чинним законодавством про працю у нових різновидах трудових договорів.

Автор розглядає два питання: 1) чи можуть умови трудових договорів в умовах спрощеного режиму регулювання, трудових договорів з нефіксованим робочим часом та трудових договорів з домашнім працівником погіршувати становище працівників порівняно з чинним законодавством про працю у нових різновидах трудових договорів та 2) якщо відповідь на це питання позитивна, чи можуть умови таких трудових договорів визнаватися недійсними на підставі ст. 9 КЗпП України. На думку автора, при укладенні нових різновидів трудових договорів (трудових договорів в умовах спрощеного режиму, трудових договорів з нефіксованим робочим часом, трудових договорів з домашнім працівником) свободи у сторін трудового договору більше, адже сторони на власний розсуд можуть встановлювати, зокрема, додаткові обов’язки, додаткові підстави припинення трудового договору, підвищену відповідальність сторін/сторони тощо.

Відмічається, що такі умови, встановлені «за взаємною згодою сторін», можуть не лише покращувати становища працівника, але і погіршувати його порівняно з чинним законодавством про працю. При цьому визнавати умови таких різновидів трудових договорів недійсними на підставі ст. 9 КЗпП України, якщо вони погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством про працю, за загальним правилом не можна, адже це так зване «санкціоноване законодавцем» погіршення становища працівника.

Разом з тим, свобода сторін при укладенні трудового договору в умовах спрощеного режиму, трудового договору з нефіксованим робочим часом, трудового договору з домашнім працівником (так само як і контракту) не є безмежною. Цією межею має визнаватись щонайменше несуперечність їх умов КЗпП та іншим актам законодавства про працю.

Автор робить висновок, що у законодавстві про працю простежується тенденція до розширення свободи трудового договору, але її зворотнім неминучим «ефектом» є звуження сфери застосування ст. 9 КЗпП України.