Гармонізація законодавства України з правом ЄС у сфері екологічної інформації

Анотація

Забезпечення доступу до екологічної інформації є одним із ключових елементів демократичного управління у сфері довкілля та важливою складовою реалізації екологічних прав людини. У сучасних умовах глобалізації та європейської інтеграції України особливої ваги набуває приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних стандартів, закріплених у Оргуській конвенції 1998 року та нормативно-правових актах Європейського Союзу. Дослідження у цій сфері має практичне значення, оскільки забезпечення відкритості екологічної інформації сприяє підвищенню екологічної свідомості суспільства, запобігає порушенням прав громадян і забезпечує виконання євроінтеграційних зобов’язань України. Метою статті є аналіз міжнародно-правових стандартів доступу до екологічної інформації, оцінка відповідності українського законодавства acquis ЄС та Оргуській конвенції, а також визначення напрямів удосконалення національної нормативно-правової бази та практики її застосування. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та спеціально-правові методи, зокрема: формально-правовий метод для аналізу нормативних актів; порівняльно-правовий метод для співставлення положень українського законодавства з актами права ЄС та Оргуською конвенцією; системний підхід для розгляду екологічної інформаційної політики як цілісного явища; метод аналізу і синтезу для формулювання узагальнених висновків. У статті розкрито зміст міжнародно-правових стандартів у сфері доступу до екологічної інформації, визначено основні положення Оргуської конвенції та відповідних директив ЄС. Проаналізовано чинне законодавство України, зокрема Закон «Про охорону навколишнього природного середовища», Закон «Про інформацію», Закон «Про доступ до публічної інформації», а також підзаконні акти, які регулюють порядок надання екологічної інформації. Зроблено висновок, що попри певну гармонізацію із європейським правом, українська правова система все ще характеризується фрагментарністю, недостатньою чіткістю процедур доступу та низькою ефективністю правозастосування. Виявлено, що проблемними залишаються питання термінів оприлюднення екологічної інформації, забезпечення її актуальності та повноти, а також механізмів притягнення до відповідальності за відмову чи неналежне надання інформації. На основі проведеного дослідження доведено необхідність подальшої адаптації українського законодавства до стандартів ЄС у сфері доступу до екологічної інформації. Запропоновано напрями вдосконалення, зокрема: посилення інституційних гарантій доступу, запровадження сучасних цифрових інструментів для поширення інформації, уніфікація процедур надання даних, удосконалення механізмів судового та позасудового захисту прав громадян. Виконання цих завдань сприятиме підвищенню прозорості у сфері екологічного управління, ефективній імплементації європейських екологічних стандартів та реалізації права кожної особи на безпечне для життя і здоров’я довкілля.