Право на продовольство як правова категорія: міжнародно-правові та конституційні засади

Анотація

Статтю присвячено дослідженню міжнародно-правових і конституційних засад, а також форм закріплення у національному законодавстві права на продовольство. Акцентується увага на необхідності реалізації цілей сталого розвитку й запобігання поглибленню глобальної продовольчої кризи, а також протидії втратам воєнного стану в агропродовольчій сфері шляхом вжиття необхідних організаційно-правових заходів, спрямованих на гарантування права людини на продовольство як на всіх рівнях (національному, регіональному, міжнародному).

Проаналізовано історичну ґенезу категорії «право на продовольство». Зазначено, що вказана категорія протягом ХХ сторіччя пройшла складний шлях становлення, беручи початок від свободи від голоду, згодом трансформуючись у право людини на достатній життєвий рівень, включаючи їжу для себе і своєї сім’ї, й поступово набула свого сучасного звучання і сенсу – право на продовольство (right to food).

Наведено авторську дефініцію категорії «право на продовольство». Зроблено висновок, що право на продовольство, закріплене в Конституції України та міжнародно-правових актах, є комплексним правом, яке доцільно розглядати невід’ємною складовою природного права людини на життя, адже без достатнього, якісного і безпечного харчування людський організм не здатен повноцінно функціонувати й підтримувати життєдіяльність.

У статті здійснено аналіз міжнародно-правових засад закріплення права на продовольство й визначено основні механізми імплементації вказаних положень до національного законодавства. Розкрито взаємозв’язок між забезпеченням права людини на продовольство і гарантуванням продовольчої безпеки в контексті досягнення Глобальних цілей сталого розвитку.

На підставі проведеного дослідження сформульовано пропозиції з удосконалення чинного аграрного законодавства, спрямовані на гарантування права людини на продовольство, забезпечення продовольчої безпеки на національному і глобальному рівнях, запобігання виникненню й поглибленню продовольчих криз, адаптацію сільського господарства до наслідків кліматичних змін, формування стійких агропродовольчих систем, а також забезпечення повоєнного відродження нашої держави і сталого розвитку агросфери.