Історико-архітектурний опорний план як інструмент просторового планування і туристичного розвитку: науково-практичний правовий аналіз

Анотація

У статті вивчаються юридичні особливості історико-архітектурного опорного плану на основі дослідження чинного законодавства, його еволюції та окремих проблем застосування, що простежуються на прикладі актуальної судової практики. Доведено, що історико-архітектурний опорний план є важливим інструментом для встановлення обмежень господарської діяльності в межах історичних населених місць, що допомагає запобігати руйнуванню чи спотворенню цінних історичних і культурних об`єктів. Виявлено, що внаслідок реформування законодавства про просторове планування цей документ був однозначно введений до системи місцевої містобудівної документації. Основними ознаками історико-архітектурного опорного плану як юридичного документу можна назвати наступні: а) це складова містобудівної документації, але зі збереженням відносної автономності, незважаючи на включення до складу генерального плану в ролі його невід’ємної частини (затверджується окремим рішенням); б) це елемент системи охорони культурно-історичної спадщини, який є ланкою, що пов’язує пам’яткоохоронне законодавство із земельним та містобудівним; в) це науково-проєктна документація, що означає використання обґрунтованої наукової методології і визнаних наукових досліджень, а також залежність від наукових досягнень та відкриттів (вони можуть стати підставою для перегляду історико-архітектурного опорного плану); г) це різновид землевпорядної документації (опосередковано через генеральний план населеного пункту, частиною якого він виступає); д) нормативність (містить конкретні правила поведінки щодо меж та допустимих видів господарської діяльності у межах історичних ареалів); е) обов’язковість розробки лише для визначеного кола населених пунктів – включених до Списку історичних населених місць. На основі проведеного дослідження аргументовано, що відповідно до чинного законодавства історико-архітектурний опорний план як елемент правової охорони культурно- історичної спадщини інтегрований у систему містобудівної та землевпорядної документації, що робить його одним із інструментів планування використання та охорони земель, а також потужним управлінським чинником стимулювання розвитку туризму.