Теоретичні засади парадигми реформування природоресурсного законодавства України

Анотація

Стаття присвячена дослідженню доктринальних тенденцій розвитку природоресурсного законодавства України в умовах формування нової парадигми правового регулювання використання природних ресурсів. Актуальна модель реформування природоресурсної сфери характеризується імперативною потребою переходу від традиційного, розрізненого та поресурсного підходу до комплексної, інтегрованої системи правового регулювання, що ґрунтується на засадах сталого розвитку, екологічної збалансованості та гарантованого збереження природного потенціалу держави.

Ключовим завданням цієї парадигми є формування ефективного правового механізму сталого, екологічно орієнтованого використання природних ресурсів, що забезпечує баланс між економічними потребами суспільства та необхідністю збереження екологічної рівноваги. Йдеться не лише про вдосконалення окремих законодавчих норм, а про переосмислення самої моделі регулювання природоресурсних відносин – від споживацького до екосистемного та запобіжного підходів.

Вагомим напрямом реформування є переосмислення ролі природоресурсного права в системі екологічного законодавства. Традиційно воно розглядалося як підгалузь екологічного права, однак сучасні тенденції свідчать про його трансформацію у самостійну комплексну галузь, що поєднує норми публічного та приватного характеру й виконує інтеграційну функцію у правовому регулюванні природокористування.

Впровадження концепції сталого розвитку в національне правове поле актуалізує необхідність консолідації поресурсних галузей права (земельного, водного, лісового, надрового, фауністичного тощо) та формування єдиного підходу до використання, охорони і відтворення природних ресурсів. Такий підхід забезпечить цілісність правового регулювання, уникнення колізій і дублювань, а також підвищить ефективність правозастосування. Зроблено висновок, що реформування природоресурсного законодавства має здійснюватися на засадах міжгалузевої інтеграції, концепції сталого розвитку та узгодження національного законодавства з міжнародними екологічними стандартами.