Деякі питання правового режиму земель природно-заповідного фонду

Анотація

Стаття присвячена дослідженню особливостей правового режиму земель природно-заповідного фонду України (ПЗФ). Автори акцентують увагу на проблемах забезпечення ефективного балансу між охороною навколишнього природного середовища та соціально-економічними потребами суспільства. Незважаючи на наявність розвиненої нормативно-правової бази, що регулює використання, охорону та відтворення природно-заповідних територій, чинне законодавство залишається фрагментарним і недостатньо узгодженим із сучасними викликами, що ускладнює правозастосування.

У статті досліджується правовий режим земель ПЗФ, який визначається Земельним кодексом України, Законом України «Про природно-заповідний фонд України» та іншими нормативно-правовими актами. Підкреслюється, що ці землі мають особливу екологічну, наукову та суспільну цінність і призначені для збереження природних комплексів та об’єктів, які є важливими для підтримання екологічної рівноваги та збереження біорізноманіття.

Особливу увагу приділено національним природним паркам як комплексним об’єктам ПЗФ, які можуть включати до складу своєї території ділянки різних категорій земель. Розширення територій національних природних парків за рахунок інших земельних ділянок порушує питання зміни цільового призначення та встановлення правового режиму приєднаних земель, обмежень у використанні та гарантій прав власників і користувачів. Законодавство дозволяє включення земель інших категорій до складу національних природних парків за умови дотримання функціонального зонування та природоохоронних вимог, що забезпечує баланс між охоронною функцією та соціально-економічними потребами.

Висновки статті підкреслюють комплексний та багаторівневий характер правового режиму земель ПЗФ, спрямованого на збереження природної спадщини, підтримання екологічної рівноваги та регулювання використання територій із урахуванням їх функціонального зонування. Запропоновано, що удосконалення правового режиму земель природно-заповідного фонду повинно базуватися на принципах правової визначеності, екологічної доцільності та забезпечення балансу між охороною природних комплексів і потребами суспільства.