Адміністративно-правовий аспект захисту дітей від насильницького переміщення під час збройних конфліктів

Анотація

Мета статті полягає у дослідженні, систематизації та розкритті ключових напрямів розвитку теоретичних засад діяльності щодо захисту дітей України в умовах збройних конфліктів. У роботі досліджено комплекс методів, серед яких системний і міждисциплінарний підходи, методологічна схема «подвійного знання» про об’єкт та про механізми його опису; порівняльно-правовий та доктринальний аналіз норм адміністративного законодавства; методи узагальнення, структуризації й моделювання нових правових конструкцій, що регулюють діяльність органів захисту прав дітей. Встановлено, що сучасна система правоохоронної діяльності у сфері захисту дітей в умовах воєнних загроз є фрагментованою, що унеможливлює повну реалізацію конституційних принципів охорони дитинства. Проаналізовано, що така фрагментованість проявляється у відсутності єдиного механізму координації між органами виконавчої влади, службами у справах дітей, правоохоронними органами, військовими адміністраціями та міжнародними гуманітарними інституціями. Недостатня узгодженість правових процедур зумовлює дублювання функцій, прогалини у відповідальності між суб’єктами та низький рівень оперативності реагування на факти насильницького переміщення або інші порушення прав дітей під час збройних конфліктів. Доведено, що для ефективного забезпечення прав дітей необхідним є діяльнісне моделювання – формування взаємоузгоджених правових моделей протидії насильницькому переміщенню, депортації, вербуванню та іншим загрозам, які постають перед дітьми під час збройних конфліктів. Встановлено, що практичне впровадження таких моделей здатне істотно підвищити рівень захищеності дітей, оскільки саме відсутність системності є причиною правових прогалин і неузгодженості між суб’єктами правоохоронної діяльності. Обґрунтовано, що стійкість загальної системи захисту прав дітей України прямо залежить від найслабшої ланки в системі суб’єктів, залучених до запобігання насильницькому переміщенню та реагування на нього. Доведено, що для удосконалення механізмів державного захисту необхідно перейти до практики побудови цілісних моделей правоохоронної діяльності, здатних забезпечити комплексне реагування у межах національних і міжнародних стандартів. У ході обговорення сформульовано висновок, що їх впровадження створює реальні передумови для підвищення ефективності реалізації охоронної функції держави та зміцнення системи правового захисту дітей України в умовах збройних конфліктів.