Використання штучного інтелекту у публічному адмініструванні: виклики та перспективи

Анотація

Швидкий розвиток технологій штучного інтелекту (ШІ) приніс глибокі трансформації майже в кожен сектор людської діяльності, і державне управління не є винятком. Інтеграція штучного інтелекту в систему державного управління відкриває безпрецедентні можливості для підвищення ефективності, прозорості та оперативності у наданні державних послуг. У цій статті досліджується потенціал, проблеми та перспективи використання штучного інтелекту в державному управлінні, зосереджуючись на його етичних, правових та організаційних наслідках. У дослідженні наголошується, що інструменти штучного інтелекту – від аналізу даних та алгоритмів машинного навчання до обробки природної мови та автоматизованих систем прийняття рішень – можуть значно покращити якість планування політики, розподілу ресурсів та залучення громадян. Забезпечуючи прогнозне моделювання, інтелектуальну обробку даних та моніторинг у режимі реального часу, штучний інтелект сприяє прийняттю рішень на основі доказів та підвищує адаптивність державних установ у швидкозмінному соціально-економічному середовищі.

Однак впровадження штучного інтелекту в державному управлінні супроводжується складними викликами. Серед найкритичніших проблем – ризики алгоритмічної упередженості, порушення конфіденційності даних, відсутність прозорості в автоматизованих рішеннях та недостатня цифрова компетентність серед державних службовців. У статті підкреслюється, що без міцної етичної бази та адекватних регуляторних механізмів впровадження штучного інтелекту може посилити соціальну нерівність та підірвати довіру громадськості до державних установ. Тому вкрай важливо розробити чіткі стандарти управління використанням штучного інтелекту в державному секторі, забезпечуючи підзвітність, справедливість та людський нагляд у всіх процесах прийняття рішень.

У дослідженні також розглядається міжнародний досвід управління штучним інтелектом, зокрема в Європейському Союзі, Сполучених Штатах та провідних азійських країнах, визначаючи найкращі практики, які можна адаптувати до національних контекстів. У статті стверджується, що стратегічне впровадження штучного інтелекту має базуватися на принципах відкритого урядування, інклюзивності та орієнтованої на людину цифрової трансформації. Крім того, дослідження підкреслює необхідність постійного навчання та нарощування потенціалу державних службовців для ефективного управління інструментами на основі штучного інтелекту та інтерпретації алгоритмічних результатів.

На завершення, у статті стверджується, що штучний інтелект є як викликом, так і можливістю для сучасного державного управління. Хоча він може оптимізувати бюрократичні процеси та зміцнити демократичне управління, він одночасно вимагає нових правових гарантій, етичних норм та інституційних компетенцій. Успішна інтеграція штучного інтелекту в державне управління залежатиме від балансу між технологічними інноваціями та захистом прав людини, прозорістю та підзвітністю. Отже, майбутнє штучного інтелекту в управлінні полягає не лише в технологічному прогресі, а й у встановленні відповідальної та сталої державної політики, яка узгоджує інновації з суспільними інтересами та демократичними цінностями.