Тактична медицина в системі національної безпеки: правове та організаційне забезпечення підготовки кадрів

Анотація

Стаття присвячена комплексному аналізу правових та організаційних аспектів розвитку системи тактичної медицини в Україні як ключового елемента забезпечення національної безпеки в умовах воєнних дій, гібридних загроз і надзвичайних ситуацій. У межах дослідження здійснено систематизацію нормативно-правової бази, яка регулює діяльність у сфері домедичної допомоги, медичного забезпечення сил безпеки та оборони, а також підготовку фахівців для дій у кризових обставинах. Визначено, що тактична медицина в сучасних умовах функціонує як міжвідомчий напрям, що поєднує правові, медичні, освітні, військові й управлінські компоненти, забезпечуючи цілісність державної політики у сфері захисту життя та здоров’я громадян. Автори наголошують, що в умовах триваючої агресії та високої інтенсивності бойових дій підготовка кадрів набуває статусу стратегічного ресурсу національної безпеки.

Розкрито роль нормативно-правових актів у формуванні нормативного поля тактичної медицини. Здійснено детальний аналіз впровадження в Україні протоколів Tactical Combat Casualty Care (TCCC) як основи уніфікації національних стандартів підготовки до міжнародних вимог НАТО. Особливу увагу приділено організаційним моделям підготовки кадрів, визначенню рівнів навчання, процедурі сертифікації та акредитації навчальних програм, механізмам міжвідомчої координації. Підкреслено важливість системного підходу, який передбачає безперервність, модульність і взаємозамінність у підготовці фахівців різних відомств.

У роботі висвітлено організаційні механізми функціонування навчальних центрів, роль освітніх і наукових закладів у формуванні кадрового потенціалу галузі. Обґрунтовано доцільність створення єдиного державного реєстру сертифікованих фахівців, цифрової платформи моніторингу підготовки та єдиного координаційного центру при Раді національної безпеки і оборони України. Особливо наголошено на потребі нормативного врегулювання статусу бойового медика, його правового захисту, гарантій соціального забезпечення й процесуальної відповідальності відповідно до норм міжнародного гуманітарного права.

Здійснено порівняльний аналіз української моделі підготовки кадрів із практиками країн-членів НАТО, Ізраїлю, США, Польщі та Канади, де підготовка з тактичної медицини розглядається як елемент національної оборонної стійкості. Визначено перспективні напрями вдосконалення системи та зазначається, що тактична медицина в умовах сучасних безпекових викликів виходить за межі традиційного медичного підходу та перетворюється на системний інструмент стратегічного управління людським потенціалом у секторі безпеки й оборони.

У висновках підкреслюється, що правове й організаційне забезпечення підготовки кадрів з тактичної медицини має розглядатися як структурна складова національної безпеки поряд з оборонною, енергетичною, інформаційною та гуманітарною безпекою. Розвиток правової бази, створення єдиних стандартів навчання, налагодження міжвідомчої взаємодії, удосконалення кадрової політики й матеріально-технічного забезпечення навчальних закладів є визначальними умовами формування ефективної системи національної стійкості.